Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров
— Зараз побіжу шукати шланг, — діловито сказав Балаганов.
— Не треба, — відповів Остап, — я йому нову машину куплю. їдьмо в «Гранд-Отель», я забронював по телеграфу номер для диригента симфонічного оркестру. А вас треба пристойніше одягти, помити, дати вам капітальний ремонт. Перед вами, Шуро, відкривається брама великих можливостей.
Вони вийшли на Каланчевську площу. Таксі не було. Їхати візником Остап відмовився.
— Це карета минулого, — сказав він гидливо, — нею далеко не поїдеш. Та й ще там, у підкладці, живуть маленькі миші.
Довелося сісти в трамвай. Вагон був переповнений. Це був один з тих заражених сварками вагонів, які часто циркулюють по столиці. Починає яка-небудь мстива бабуся в ранкові години передслужбової давки. Поступово в сварку втягуються всі пасажири вагона, навіть ті, що потрапили туди вже через півгодини після початку інцидента. Люта бабуся вже давно зійшла, забулася вже й причина сварки, а крики й взаємні образи ще тривають, і до лайки залучаються нові кадри пасажирів. І в такому вагоні до пізньої ночі не затихає лайка.
Схвильовані, нервові пасажири швидко відтиснули Балаганова від Остапа і за хвилину молочні брати вже гойдалися в різних кінцях вагона, стиснуті чиїмись грудьми і кошиками. Остап висів на паску, щосили видираючи чемодан, який увесь час несла течія.
Раптом, перекриваючи звичайну трамвайну лайку, з боку, де гойдався Балаганов, долинув жіночий зойк:
— Вкрали! Держіть! Та ось же він стоїть!
Всі повернули голови. До місця події, аж захлинаючись від цікавості, поспішали любителі таких справ. Остап побачив збентежене обличчя Балаганова. Бортмеханік ще й сам не розумів, що трапилося, як його вже схопили за руку, в якій була міцно затиснута копійчана жіноча сумочка з тоненьким бронзовим ланцюжком.
— Бандит! — кричала жінка. — Тільки одвернулася, а він… Володар п'ятдесяти тисяч викрав сумочку, в якій була черепахова пудрениця, профспілчанський квиток і один карбованець сімдесят копійок грошей. Вагон спинився. Любителі потягли Балаганова до виходу. Проходячи повз Остапа, Шура тужно прошепотів:
— Що ж це таке? Я ж машинально…
— Я тобі покажу машинально! — сказав любитель в пенсне і з портфелем і з насолодою зацідив бортмеханіка по шиї.
Остап бачив у вікно, як до групи швидкими кроками підійшов міліціонер, як він повів злочинця бруківкою.
Великий комбінатор відвернувся.
Розділ XXXIII
ІНДІЙСЬКИЙ ГІСТЬ
В чотирикутному закритому дворі «Гранд-отеля» чути було кухонні шуми, шипіння пари і вигуки: «Два чайних комплекти в шістнадцятий!», а в білих коридорах було тихо і світло, як в розподільному залі електростанції. У ста п'ятдесяти номерах спав конгрес ґрунтознавців, повернувшись з поїздки; тридцять номерів було відведено для закордонних комерсантів, які з'ясовували наболіле питання, чи можна, зрештою, вигідно торгувати з Радянським Союзом, кращий апартамент з чотирьох кімнат займав славнозвісний індуський поет і філософ, а в маленькому номері, відведеному диригентові симфонічного оркестру, спав Остап Бендер.
Він лежав на плюшевій ковдрі, в одежі, притискуючи до грудей чемодан з мільйонами. За ніч великий комбінатор вдихнув у себе весь кисень, який був в кімнаті, і всі інші хімічні елементи, які тут в ній лишилися, можна було назвати азотом лише з ввічливості. Пахло прокислим вином, пекельними котлетами і ще чимсь невимовне гидким. Остап застогнав і поворухнувся. Чемодан упав на підлогу. Остап враз розплющив очі.
— Що ж це було? — пробурмотів він, роблячи гримаси. — Гусарство у ресторанному залі! І, здається, навіть кавалергардство! Тьху! Вів себе як купець другої гільдії. Боже мій! А чи не образив я кого з присутніх? Там якийсь дурень кричав: «Ґрунтознавці! Встаньте!», — а потім плакав і присягався, що в душі він сам ґрунтознавець. Звичайно, це був я! Так, але ж з якого це приводу?
І він згадав, що вчора, вирішивши почати життя, яке йому личить, він ухвалив збудувати собі особняк у маврітанському стилі. Ранок він провів у грандіозних мріях. Він уявляв собі дім з мінаретами, швейцара з обличчям пам'ятника, більярдну, малу вітальню і якийсь конференц-зал. В земельному відділі Рад великому комбінаторові пояснили, що ділянку одержати можна. Але вже в будівельній конторі все рухнуло. Впав швейцар, загримів кам'яною мордою, захитався золотий конференц-зал і розвалилися мінарети.
— Ви приватна особа? — запитали мільйонера в конторі.
— Так, — відповів Остап, — яскраво виражена індивідуальність.
— На жаль, будуємо лише для колективів і організацій.
— Кооперативних, громадських і господарчих? — перепитав Остап з гіркотою.
— Так, для них.
— А я?
— А ви будуйте самі.
— Так, але ж… де я дістану камінь, шпінгалети? Зрештою, плінтуси?
— Добудьте якось. Хоч це важко. Контингенти вже розподілено за заявками промисловості і кооперації.
Очевидно, це й було причиною його гусарства, нічного неподобства.
Остап, лежачи, вийняв записну книжечку і почав підраховувати витрати з часів одержання мільйона. На першій сторінці читав запис:
Верблюд 180 к.
Баран 30 к.
Кумис 1 к. 75 к.
Разом 211 к. 75к.
Далі було не краще. Шуба, соус, залізничний квиток, знову соус, знову квиток, три чалми, придбані про чорний день, візники, ваза і всяка дрібниця. Якщо не рахувати п'ятдесяти тисяч Балаганову, які не принесли йому щастя, мільйон був