Українська література » » Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров

Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров

---
Читаємо онлайн Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров
юнак несподівано зупинив візника, висадив мільйонерів, взяв їх за руки і, йдучи навшпиньках від захоплення, що аж розпирало його, підвів до невеличкого каменя, огородженого ґратами.

— Тут стоятиме обеліск! — сказав він значуще. — Колона марксизму!

Прощаючись, юнак просив приїжджати частіше. Добродушний Остап пообіцяв обов'язково приїхати, бо він ніколи ще не мав такого радісного дня, як сьогодні.

— Я — на вокзал! — сказав Корейко, залишившись наодинці з Бендером.

— Поїдемо гульнемо в інше місто? — запитав Остап. — В Ташкенті можна провести чудово днів зо три.

— З мене досить, — відповів Олександр Іванович, — я поїду на вокзал здавати чемодан на схов, служитиму десь тут конторником. Підожду капіталізму. Тоді і погуляю.

— Ну й ждіть, — сказав Остап досить грубо, — а я поїду. Сьогоднішній день — це прикре непорозуміння. На місцях перегнули… Золоте телятко в нашій країні ще має якусь владу!

На вокзальній площі вони побачили юрму літерних кореспондентів, які після змички робили екскурсійну подорож по Середній Азії. Вони оточили Ухудшанського. Владар урочистого комплекта самовдоволено обертався на всі боки, вихвалюючись своїми покупками. На ньому була бархатна шапка, облямована хвостом шакала, і халат, викроєний з ватної ковдри.

Віщування плюшевого пророка здійснювались і далі.


Розділ XXXII
БРАМА ВЕЛИКИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

Того сумного і світлого осіннього дня, коли в московських скверах садівники зрізають квіти і роздають їх дітям, головний син лейтенанта Шмідта Шура Балаганов спав на лаві в пасажирському залі Рязанського вокзалу. Він лежав, поклавши голову на дерев'яний поручень. Зім'ята кепка була насунута на ніс. Видно було по всьому, що бортмеханік «Антилопи» і уповноважений в справі копит не здобув щастя. Він жебрак. До його неголеної щоки прилипла роздроблена яєчна шкаралупа. Парусинові черевики втратили як форму, так і колір і нагадували швидше молдаванські постоли. Ластівки літали під високою стелею залуна два світла.

Завеликими немитими вікнами видно було блокування, семафори та інші предмети, потрібні в залізничному господарстві. Побігли носильники, і незабаром через зал попливло населення поїзда, який щойно прибув на станцію. Останнім з перону ввійшов пасажир в чистому одязі. З-під розстебнутого легкого макінтоша виглядав костюм у дрібну-предрібну калейдоскопічну клітку. Штани спадали водоспадом на лаковані туфлі. Закордонний вигляд пасажира доповнював м'який капелюх, трохи скособочений. Послугами носильника він не скористався і ніс овій чемодан сам. Пасажир ліниво йшов спорожнілим залом і, без сумніву, увійшов би у вестибюль, якби раптом не помітив жалюгідну постать Балаганова. Він примружив око, підійшов ближче і якусь мить розглядав сонного. Потім обережно, двома пальцями в рукавичці зсунув кепку з обличчя бортмеханіка і посміхнувся.

— Вставайте, графе, вас кличуть з підземелля! — сказав він, штовхаючи Балаганова.

Шура сів, потер обличчя рукою і тільки тоді признав пасажира.

— Командор! — викрикнув він.

— Ні, ні, — зауважив Бендер, захищаючись долонею, — не обнімайте мене. Я тепер гордий.

Балаганов закрутився навколо командора. Він не впізнавав його. Змінився не лише костюм. Остап схуд, в очах з'явилася розгубленість, обличчя було колоніальне засмагле.

— Став бурий, бурий! — радісно вигукнув Балаганов. — Ну й бурий!

— Так, я став бурий, — повідомив Бендер з почуттям власної гідності. — Погляньте на мої штани. Європа —»Га»! А це бачили? На підмізинному пальці моєї лівої руки діамантовий перстень. Чотири карати. Ну, а які у вас досягнення? Все ще в синах?

— Та так, — запнувся Шура, — більше по дрібничках. В буфеті Остап наказав подати білого вина і бісквітів для себе і пива з бутербродами для бортмеханіка.

— Скажіть, Шуро, чесно, скільки вам потрібно грошей для щастя? — запитав Остап. — Але підрахуйте все.

— Сто карбованців, — відповів Балаганов, з жалем відриваючись на мить від хліба з ковбасою.

— Та ні, ви мене не зрозуміли. Не на один день, а взагалі. Для щастя. Ясно? Щоб вам було добре на світі.

Балаганов довго думав, несміливо посміхнувся і нарешті оголосив, що для абсолютного щастя йому потрібно шість тисяч чотириста карбованців і що з такими грошима йому буде на світі дуже добре.

— Гаразд, — сказав Остап. — Одержуйте п'ятдесят тисяч. Він розстебнув на колінах квадратний саквояж і сунув до рук Балаганову п'ять білих пачок, перев'язаних мотузками. У бортмеханіка одразу ж зник апетит. Він перестав їсти, заховав гроші у кишені і вже не виймав з кишень рук.

— Невже тарілочка? — запитав він захоплено.

— Так, так, тарілочка, — відповів Остап зовсім байдуже. — З голубою каймою. Підзахисний приніс у зубах. Довго махав хвостом, перш ніж я погодився взяти її. Тепер я командую парадом! Почуваю себе чудово.

Останні слова він промовив невпевнено.

Парад, треба сказати правду, не налагоджувався, і великий комбінатор брехав, стверджуючи, ніби він почуває себе чудово.

Правдивіше було б сказати, що він відчуває якусь незручність, в чому, одначе, він не хоче признатися навіть сам собі.

З того часу, як він розлучився з Олександром Івановичем біля камери схову ручного багажу, куди підпільний мільйонер здав свій чемодан, минув місяць.

В першому ж місті, в яке Остап в'їхав з гордістю завойовника, він не зміг дістати номера в готелі.

— Я заплачу скільки завгодно! — гоноровито сказав великий комбінатор.

— Нічого не вийде, громадянине, — відповів портьє, — конгрес ґрунтознавців приїхав у повному складі оглядати дослідну станцію. Заброньовано за представниками науки.

І ввічливе обличчя портьє являло собою закінчену повагу перед конгресом. Остапові забажалося закричати, що він головний, що його треба

Відгуки про книгу Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: