Третій фронт - Владислав Валерійович Івченко

— Не зможуть.

— Чому?

— Побачиш. Зараз їдемо на Петрівку.

За годину ми були вже на місці. Мовчун залишився в мікроавтобусі, ми з Бухгалтером пішли вештатися серед яток. Бухгалтер тримався на відстані, а я поринув у спогади. Згадував, як привіз на Петрівку кілька пачок тільки-но надрукованих «Ста чудовиськ України».

Книжку ніхто не хотів брати на реалізацію, всі сміялися з її недолугого оформлення й поганого паперу. Але в мене не було грошей на дизайнера й престижну друкарню. До того ж головне у цій книжці — зміст! Сенсаційний, ексклюзивний, із надвисокою науковою цінністю! Таких видань більше не було, їх мусили вихоплювати у мене з рук, а з мене сміялися, як із божевільного. Книжка про чудовиськ? Ідіть на ятку з фантастикою, може, там візьмуть. Я аж сичав від роздратування! Яка, в біса, фантастика? Це сміливе і ґрунтовне наукове дослідження, я багато разів був на межі смерті, коли писав цю книжку! Фантастика? Та йдіть ви в дупу! Я дратувався, носився з пачками, але ніхто не хотів їх брати. Навіть під реалізацію! У мене почали боліти руки, я весь спітнів, мені хотілося втекти. Відчай, гнів і розпука. Я вже теліпався до виходу з ринку, коли до мене заговорив один дядько, Букініст. Запросив до себе. У нього була невеличка крамничка трохи осторонь. Торгував усілякими давніми книжками, але чомусь зацікавився моєю енциклопедією.

Приніс стілець, пригостив чаєм, погортав «Сто чудовиськ України», спитав, чи чув я про дореволюційне видання з подібною назвою. Звісно, чув! Ту енциклопедію написав мій прадід, харківський професор Бар-Кончалаба! Книжка була досить недосконала, бо прадід не наважувався наближатися до чудовиськ, а це шкодило якості досліджень. Але все одно енциклопедія була величезним кроком уперед, бо до неї чудовиськ на нашій території взагалі не досліджували.

Торговець поліз кудись на полиці, заставлені старими виданнями, і несподівано показав дореволюційну енциклопедію. Я аж очам своїм не повірив. За царя влада теж не бажала нічого чути про чудовиськ, і наклад енциклопедії мого прадіда арештували й знищили. Залишилося кілька примірників, які встигли купити чи отримати в подарунок від автора. Все інше спалили, прадіда ледь не звільнили з університету, хотіли позбавити його звання професора. Бозна, чим би все закінчилося, але почалася війна, стало не до чудовиськ, і прадіду дали спокій.

Пізніше, вже під час революції, прадід зміг видати новий наклад, який майже миттєво розібрали. Тоді були важкі часи, люди голодували, але енциклопедія викликала величезну зацікавленість. З’явилося ще кілька накладів, аж поки нова більшовицька влада не заборонила книжку. Всі її екземпляри було забрано з книгарень та бібліотек. Ба більше, «Сто чудовиськ України» оголосили контрреволюційним виданням, наявність якого в домашній бібліотеці свідчила про нелояльність до радянської влади. Після цього громадяни самі почали здавати екземпляри енциклопедії, щоб відвернути від себе звинувачення в контрреволюційній діяльності. Заборона стосувалася і дореволюційного видання. В результаті енциклопедія зробилася вкрай рідкісною, збереглося менш як десяток примірників. Я сам тільки чув про неї і бачив лише копії.

А тут справжня! Я аж розплакався, бо це був зв’язок зі славетним прадідом, про якого залишилося дуже мало даних. Мій дід і мій батько, налякані радянською владою, боялися про нього згадувати. Лише коли я подорослішав, дід зовсім трошки розповів про свого батька. Далі я вже дізнавався про нього сам, а потім продовжив його дослідження.

— Ми когось шукаємо? — спитав Бухгалтер, який не розумів наших хаотичних рухів Петрівкою.

— Дивися, щоб за нами не стежили, — сказав я й далі поринув у спогади.

Я тоді спитав, скільки коштує книжка мого прадіда. Букініст назвав якусь зовсім захмарну ціну. Я просто притиснув книжку до серця, потримав, згадуючи прадіда, й залишив пачки з власною енциклопедією, якою б прадід (тут у мене не було сумнівів) пишався. Ми домовилися про ціну й про те, що за кілька тижнів я заберу гроші за продані екземпляри. Букініст сказав, що радитиме всім купувати мою книжку. Я дуже зрадів, бо готувався до нової експедиції в краї чудовиськ і дуже потребував готівки, а ще ж очікував, що «Сто чудовиськ України» викличуть справжній вибух. Їх читатиме вся країна, вони стануть бестселером, продажі якого забезпечать фінансування всіх моїх подальших досліджень. Я сподівався, що ця неймовірна енциклопедія допоможе здобути визнання держави та офіційної науки, яка досі не хотіла мене помічати і вважала шахраєм чи божевільним. «Сто чудовиськ України» мали проламати стіну недовіри. Я уявляв, як отримаю наукові звання, лабораторію, а то й цілий інститут, як буду досліджувати чудовиськ на користь України. Про це так приємно мріялося!

Боляче згадувати, яким же дурнем я був! Намріяв бозна-чого, жив у передчутті. А вже за кілька днів мене арештувало СБУ. Далі були довгі жорстокі допити, потім суд. Держава не те що не визнала мене, держава мене знищила, заборонила займатися улюбленою справою. Це було повне фіаско, від якого я відходив кілька років.

I ось я стояв біля дверей тієї самої крамнички. Стіни з пластику та скла, за ними видно полиці, заставлені старовинними книжками.

— Залишайся на вулиці. Якщо треба буде, я покличу, — сказав Бухгалтеру і відчинив двері. Задзеленчав дзвоник. Запах старих книжок, тиша і спокій. Десь за тонкою стінкою, в каптьорці, лунали тихі голоси і стукіт. Вийшов чоловік. Це був той самий букініст, якому я колись залишив пачки енциклопедій. Він помітно постарішав, майже зовсім облисів, втратив частину зубів і став трохи накульгувати.

— Добрий день, щось підказати? — спитав. Мене не впізнав.

— Так, у мене до вас важлива справа. Чи не могли б ми поговорити наодинці?

— Вибачте, я з друзями граю у маджонг. Приходьте завтра.

Мабуть, мій вигляд не переконав його, що бесіда варта того, щоб припинити гру. Я відрахував п’ять сотенних купюр і поклав гроші в нагрудну кишеню його піджака.

— Може, таки знайдете час? — Я усміхнувся і помітив його здивування.

— Так, так, звісно! — Він побіг у підсобку дуже швидко. Мабуть, справи йшли не найкращим чином і приробітку він був радий. Повиводив невдоволених друзів, які забрали кілька недопитих пляшок вина й трохи закуски в пакеті. Я сховався за полицями, щоб його друзі мене не роздивлялися.

— Так, тепер можемо поговорити. Що вас цікавить?

У його голосі вчувалося хвилювання. Мабуть, мріяв, що зможе заробити ще більше.

Я вийшов з-за полиць, подивився продавцю в очі. Він трохи зніяковів, потім почав придивлятися.

— Ми знайомі? — спитав підозріло.

— Так. Колись я залишив у вас кілька пачок книжок на продаж. Зайти по гроші так і не зміг.

Він придивився до