Третій фронт - Владислав Валерійович Івченко

стріляв далі, готовий померти у відчайдушному бою. «Гагарін» несподівано почав знижуватися. Якби він ударив по мені зі своїх гармат, то легко знищив би, але, здається, він вирішив мене полонити. Удар. Я покотився. Це Мовчун збив мене з ніг, а сам кинув одразу кілька димових шашок. Повалив дим. Я поплазував у саму його гущину. «Гагарін» не розрахував і важко вдарився об землю. Удар був настільки потужний, що я впав. Миттю підхопившись, кинувся в один із виритих окопів, став нагортати на себе землю. Застрекотав автомат, потім вибухнула граната. Мовчун відволікав «гагаріна». Ще якісь вибухи. Здається, залишки нашого повітряного прикриття змогли відновити вогонь. Але «гагаріну» це було байдуже, він був занадто потужний. Огризнувся залпом і продовжував шукати мене в диму.

— Слава борщу! — крикнув десь зі схилу Бухгалтер. «Гагарін» ударив у його бік. — Слава борщу! — не вгамовувався Бухгалтер. «Гагарін» вистрелив іще раз. — Слава борщу! — закричав Бухгалтер утретє. Він, мабуть, бігав схилами, порослими лісом. Дуже ризикував. Почали кричати інші.

— Слава борщу! Слава борщу! Слава борщу! — Хтось застукав ложкою в порожню миску — і ось уже стукали десятки ложок. Виструнчився ритм. — Слава борщу! Слава борщу! Слава борщу!

«Гагарін» спочатку заметушився, а потім знову зосередився на мені. Мовчун спробував відволікти стріляниною, але чудовисько не звертало уваги. Неквапливо летіло над землею, устеленою димом. Я принишк під шаром землі, який нагорнув на себе. Не дихати, не думати, не боятися. Багато чудовиськ бачило страх. Якщо ти боявся, чудовисько тебе атакувало. Я не боявся. Відчув над собою величезну масу, кожен «гагарін» важив кілька тонн. Через кілька неприємних секунд начебто пролетіло. Я видихнув, але «гагарін» несподівано повернувся й зарився в землю. Потужні металеві маніпулятори схопили мене. Я вистрелив із пістолета. Моя єдина надія була на те, що механізми чудовиська видадуть нервову реакцію і вб’ють мене, бо менш за все я хотів потрапити у полон. Я знав, що мене там чекає, і дуже хотів померти. Але маніпулятори просто міцно тримали. Набої закінчилися, а перезарядити одною рукою я не міг. «Гагарін» почав набирати висоту, посадив мене на спину. Хтось вистрелив із гранатомета. Це був Мовчун, більше нікому. Чудовисько здригнулося від вибуху піді дном, але політ не перервало.

— Слава борщу! Слава борщу! — знову закричав Бухгалтер, і цей клич підхопили з першого разу. Забив барабан одного з ансамблів. Весь ярок скандував: «Слава борщу!». Я подумав, що, мабуть, це не допоможе, але виглядало все добре. Хтось закричав. Весь ярок зойкнув. Я знав, знав, коли саме люди так кричать! Вони кричать так, коли бачать щось украй дивовижне! Що вони побачили? «Гагарін» відкрив відчайдушний вогонь, пустивши на це всю енергію. Дарма. Треба було спробувати втекти, але чудовиська не завжди діють логічно, тому їх і можна перемогти. Маніпулятори притиснули мене, я застогнав, бо було боляче. «Гагарін» припинив стріляти і став робити маневр, наче тікав від когось. Ми вилетіли з ярка і майже зразу хтось завдав по нас потужного удару. «Гагарін» здригнувся і закрутився. Я знепритомнів, не витримавши навантажень.

Не знаю, скільки минуло часу, поки я розплющив очі. Мене плескали по щоках. Я побачив Мовчуна й Бухгалтера.

— Живий! Живий! — зрадів Бухгалтер.

Я зрозумів, що лежу на землі й маніпулятори чудовиська мене більше не тримають. Невже я врятувався?

— Він прилетів? — хрипко спитав я.

— Так! Вискочив начебто з розтрощеної цистерни! Це його ми викликали? — спитав Бухгалтер.

— Його, — кивнув я. — У червоних шароварах, із часниковим намистом, кісткою в одній руці, скибкою хліба в другій, і з чавунком на голові?

— Так! Хто це був?

— Людина борщу. — Я усміхнувся. — Вже й не чекав його.

— Він напав на кацапське чудовисько і знищив його!

— Звісно, знищив. Зараз уся Україна їсть борщі й надає йому енергію. А хто там згадує зараз про Гагаріна? Хіба що на день космонавтики. Допоможіть мені підвестися, — попросив я. Хлопці допомогли. За кілька метрів від мене лежав задимлений «гагарін». На його металічному тілі було добре видно сліди потужних ударів, які знищили це чудовисько. Мені дуже пощастило, що під час бою маніпулятори розслабилися і я впав на торішню траву, не розчавлений мертвим «гагаріним». — Ходімо в ярок.

Ми вийшли на схил, я побачив тіла.

— Які втрати? — спитав у Бухгалтера.

— У військових — дванадцять «двохсотих» і сімнадцять «трьохсотих». У цивільних — сім і двадцять вісім. Поранених повезли до лікарень.

Я зупинився на схилі. Біля тіл стояли перелякані люди. Подивився на Бухгалтера з Мовчуном.

— Я підступна істота. Я привів цих людей на смерть, виступив із промовою, щоб розпалити патріотизм, кинув у саме пекло. Ви розумієте, що за потреби я так вчиню і з вами? — спитав у бійців.

— У нас немає вибору. Або ми перемагаємо, або нас знищать. І нас, і їх. Ти нікого не привів на смерть, бо всі ми трупи, якщо кацапи переможуть, — тихо сказав Бухгалтер. У нього був скривавлений бік — мабуть, «гагарін» таки трохи влучив.

— Я не міг їх питати, чи згодні вони померти, бо вони б не погодилися і операція була б провалена.

— Ти ж і нас питав, чи згодні ми, тільки тому, що був упевнений у відповіді, — усміхнувся Бухгалтер. — Що далі?

— У нас тепер є прикриття з повітря, треба забезпечити собі силову підтримку на землі. Поїхали в Київ.

Перед тим я виступив із короткою промовою. Пообіцяв, що жертви недаремні, а держава потурбується про родини загиблих. Я не був упевнений ані в першому, ані в другому, але що мені залишалося, крім як підбадьорювати?

(Про Людину борщу читайте в книжці «Слідство веде Хаос», а також в енциклопедії українського жаху «Сто чудовиськ України»).

Розділ 4

Книга оборони

— Нам треба зачистити Київ, — сказав я, коли минули Бориспіль. На мене здивовано подивився Бухгалтер. Мовчун, який був за кермом, теж озирнувся.

— Зачистити Київ? Що ти маєш на увазі? — спитав Бухгалтер.

— У столиці є кривава рана зради, якою користуються наші вороги.

— Про що ти?

— Як ти думаєш, звідки в центрі Києва узялися «матросов», «Гастелло», «гагарін» та інша кремлядська наволоч?

— І звідки?

— Тут, у Києві, є кремлядська військова база з прямим виходом на Росію. На тій базі чудовиська переховуються, поки не надходить наказ. Тоді вони починають діяти.

— Вихід на Росію? Ти про що?

— Підземний хід, яким чудовиська можуть непоміченими прибути з Москви до Києва й атакувати. Нам треба знищити це неподобство.

— Нам? Може, сповісти армію чи Нацгвардію, і нехай вони цим