Наперекір - Аманда Рід

Хлопець не хоче так швидко покидати моє суспільство і виявляє бажання піти зі мною в мій район.

Коли автобус під'їжджає до зупинки, вже тоді можна було помітити, що сидячих місць нам не видно. Протиснувшись у самий кінець, ми зупиняємося біля задніх дверей. Нік опускається на сходинку нижче, тим самим ставши зі мною одного зросту.

Звичайні розмови, розповідь про нові захоплення. Мені так цього не вистачало, мені не вистачало мого найкращого друга, який знав про мене все. Міг зрозуміти про що я думаю лише з напівпогляду. А я відчувала його... я знала, що означає цей погляд, я знала, що означає ця невагома підтримка його руки, яка ледь відчутно спочиває на моїй талії.

Автобус із дивовижною швидкістю наповнюється і стає дуже тісно. Доводиться щільніше притискатися до хлопця, створюючи якусь незручність. І як вдало колесо попадає у яму і я падаю на Ніка, торкаючись своєю щокою його.

Рука на моїй талії швидко напружується, а в зелених очах спалахує дикий вогонь. Ще один поштовх і він ковзає по моїх губах, наполегливіше притискаючи мене до себе. Я падаю в прірву, пірнаю з головою в ці відчуття, ніби не було цих шести років.

Я там… У тій літній ночі, де в голові гучно пульсує «Я тебе кохаю, Миро!»…