Наперекір - Аманда Рід

МИНУЛО ПІВ РОКУ…

Травневі ночі вже досить теплі. Інакше бути й не може, адже травень доживав свій останній тиждень і у свої права вступало літо.

Літо. Сезон безперервних гулянь: з компанією чи удвох. Час, коли всі найбожевільніші мрії перетворюються на реальність, а як інакше? Для цього і створена молодість!

— Можна я додам Ніка у друзі? — я сиджу на колінах у Дана та перебираю пальцями коротке темне волосся. — У соціальній мережі, у «Без б». Тебе чомусь там немає…

— Навіщо? — вірне запитання, але відповіді я не маю на нього.

Просто я настільки люблю Дана, що хочу догодити йому в усьому, зокрема хочу подобатися його друзям. Навіть тим, з якими лише кілька разів перетиналася.

Білого я не бачила більше ніж пів року. Він повернувся до колишньої школи, але байки про хлопця до мене чомусь не припиняють доходити. Вони або звучать з вуст самого Дана, або їх приносить Іван.

А ще варто визнати, що він часто мені трапляється у «Без б». Особливо ночами. Маячить зеленим кружечком «у мережі».

— Не знаю, він начебто непоганий хлопець.

— Так і є. Всі мої друзі непогані.

Дан закидає моє волосся за плече і торкається губами шиї. Мурашки відразу пробігають по всьому тілу і я тиснусь до хлопця, щоб продовжити це задоволення.

Мені п'ятнадцять і я шалено закохана.

Коли від одного його погляду, у мене пурхають метелики в животі, а від короткого дотику, я вибухаю наче святковий феєрверк.

Ми не повинні бути разом, але зараз я з ним і мені страшенно добре. Хочеться якнайдовше пробути в «тут».

Моя мама проти наших зустрічей і я під різним приводом втікаю з дому. Його друзі проти мене, тому що я не така доступна як їм хотілося б…

Він бед-бой, який перевівся до нас у тому році, а я не найпопулярніше дівчисько. Але чомусь саме на мене він звернув увагу? Це в мене досі викликає великий стрес.

Ніколи б не подумала що битимуся через хлопця. Що відганятиму від нього натовп дівчат. Що ревнощі, з'їдатимуть мене й навіть не подавляться!

За всі пів року наших стосунків, напевно, чотири-п'ять тижнів у нас все було нормально, а решту часу ми лаялися, ревнували та божеволіли.

Результат того вартий.

Я знала, що він відчуває до мене. Пристрасть мерехтіла між нами, як оголений дріт. Доторкнися — вб'є. І ми торкалися. Ходили краєм та обпікалися один одним.

Одного разу Дан мені пояснив, чому саме я поряд з ними. Про мою красу він твердив кожну секунду, хоча я й не вірила в це, мене інше зачепило.

— Ти не така, як усі! Дуже доросла на свій вік.

І чому саме від цих слів мені ставало нестерпно приємно. Я відчувала якусь гордість чи що?

Але всі казки рано чи пізно закінчуються, так? І ця казка також закінчилася. А ось початок її кінця:

— Знаєш, Даша та Ігор уже займалися «цим» і не раз!

Ніч, як завжди наша найкраща подруга і, тримаючись за руки, ми крокували вузькою вулицею де не було ні душі. Без сорому говорили про все на світі.

— Не може бути!

Я правда шокована цією інформацією, вони ж почали зустрічатися, а вже...

— Так, а ми з тобою вже пів року і ти чогось боїшся, — невдоволено продовжує він.

Я знаю до чого він хилить, для чого завів цю нашу болісну для мене тему. Але я нічого не можу з собою вдіяти. Я — боюся! Боюся з багатьох причин і не знаю, як правильно йому донести все це. Боюся образити його почуття? Можливо. Тому щосили намагаюся відкласти цю тему. Але сьогодні мені не вдається це зробити. Дан налаштований рішуче.

— Чому замовкла? — Дан сповільнює крок і легенько смикає мене. — Я тебе люблю, і це логічно, що хочу, щоб наші стосунки вийшли на новий рівень. 

— Я теж люблю тебе, ти чудово знаєш про це! Але я поки що не готова до такого роду стосунків.

— Ти мені не довіряєш? 

— Довіряю! — швидко відповідаю, щоб у нього не закралося жодного сумніву. Просто не зараз…

— А коли? — з натиском питає він. 

— Тобі це так важливо? — стаю похмурою. 

Раніше він не був таким. Поважав мою думку і не ставився так байдуже. Зовсім недавно, Даний казав, що готовий все життя бути поряд, не вимагаючи близькості. Він чекатиме, коли я буду готова. То що ж трапилося зараз? Чому він змінив свою думку?

— Важливо! І дуже прикро, що тобі це не так важливо. 

Тиск. О, як він чудово вміє маніпулювати мною та моїми почуттями. Йому потрібно було ще зовсім трохи натиснути і я зламалася б. Я вже надламана.
Іноді я ловлю себе на думці, що це кохання нестерпне. Занадто складне для мене. Так не має бути.

— Я хочу додому! — обіймаю себе руками. Чомусь мені стало дуже холодно. 

— Іди! — випльовує в грізно, розвертаючись в інший бік. 

— Ти мене не проведеш? — впиваюся поглядом у спину, що віддаляється. 

Він піднімаючи руку нагору і кілька разів махає мені. Не обернувшись, йде геть.

Додому повертаюся зовсім розбитою. Ігнорую запрошення на вечерю від мами та замикаюся у своїй кімнаті. 

Музика. Мене може врятувати зараз лише музика. 

Злісно штовхаю кнопку включення на процесорі комп'ютера й надягаю на голову навушники. Після завантаження, курсор вже автоматично знаходить іконку улюбленої соціальної мережі й, клацнувши двічі, я потрапляю в ідеальний віртуальний світ. 

Нік Білий зараз перебуває в мережі. 

Ідеально. Без вагань додаю хлопця у друзі. 

Підтвердження та зворотний запит приходять набагато швидше, ніж мені цього хотілося, а потім починає "горіти" одиниця біля вкладки "Нові повідомлення". 

«Привіт», — відображається навпроти аватарки Ніка. 

«Привіт. Не спиться?» — друкую, трохи подумавши. 

«Все чекаю, доки ти мені напишеш. Жарт!»

______________
Немає нічого страшнішого ніж ображені почуття підлітка. А ви памʼятаєте своє перше кохання? У Мирослави воно якесь невизнане. Куди б вона не пішла, завжди поруч цей Нік Білий. То в думках, то у реальності, то у мережі.