Буря в склянці води - Вітаутас Петкявічюс

його здоров’я. Були й такі туристи, які сподівалися отримати у Юлії Цесорюте автограф або поцупити якийсь сувенір. Отож Напаліс змушений був кинути роботу докера й тимчасово віддатися прийому гостей. Урешті за розглядини він почав брати з кожного туриста по три шилінги, а друзям задарма показував та ще до залізної хвірточки причепив мідну руку, щоб кожен приятель просто міг щонайщиріше її потиснути і залишити в спокої хижу, яка від вереску немовлят і так уже розпадалася навпіл.

Про цю емігрантову вигадку дізнався якийсь підприємець і на пустирищі, захаращеному сміттям, напроти хатини Накаса мерщій готель і корчму побудував, себто салон новонароджених відкрив, і назвав його

«ТРОЄ МАЛИХ ВЕЛЕТНІВ».

Інший спритний чоловік побудував поблизу фабрику по виробництву сосок і на високому паркані написав:

«ТРОЄ ВЕЛЕТЕНСЬКИХ МАЛЯТ».

Третій розпочав шитво пелюшок, четвертий ще щось зметикував, п’ятий з цих чотирьох наживався, а шостий тому п’ятому гроші позичав, сьомий же збирав з них усіх податки. Словом, було відзначено в усій Англії таке велике пожвавлення виробництва, такий зліт, що король змушений був у парламенті промову виголосити:

«Доки англійським жінкам лелеки по троє дітей носитимуть, доти наш трон буде непорушний, а британський лев гордо ходитиме по всьому світові, задерши хвоста. Хай живе непереможна наша імперія! Гіп, гіп, ура!»

Канцлер, охоронець печатки, під тими словами королівське відображення припечатав і по чужих країнах розіслав Довідавшись про цю новину, російський цар страшенно розгнівався, бо чудово знав, звідки ота підмога могутності британській прибула. Розлютувався він страшенно і таємний циркуляр видав, у якому проголосив і пригрозив:

«Від цього пам’ятного дня і на всі часи наказую: перевіряти кожного лелеку, який відлітає на південь, і всіх вельми щедрих червонодзьобих затримувати, ретельно обшукувати і на зиму до Сибіру висилати, а відібраних у них немовлят віддавати у рекрути».

І ще наказав той самодержець послати до Накаса Напаліса свого найкращого шпигуна, жандарма й таємного порадника.

Трійко бешкетників

Нелегко було Юле Цесорюте, дочці Прічкуса з села Королівка, трьох синів докера доглядати. Накасові, її чоловікові, що? Забив до тих чотирьох колів ще по два, оббив їх різьбленими дощечками — і одразу аж три люльки вийшло. Тепер замість цементу в кишені гречки принесе з порту — і вже для всієї сім’ї маєш гречану кашу. А їй, бідолашній, усіх чотирьох нагодуй, обпери, обмий, поклади спати, приголуб, розберися, хто з них уже поїв, але кричить, бо в нього живіт болить, а хто кричить з голоду, а про кого й зовсім забули, і він тихо сльози проливає… Або, скажімо, відрізни, коли такий хитрий, хто з них Напас Накас, хто Рапас Накас і хто з них Крапас Накас?..

Ще й не переплутай їхні імена по-англійському: Напаліс — Напас, Раполас — Рапас, а Кріступас— Крапас.

І одягом кожному догоди, не помились, де чий, бо всі новонароджені від найпершого дня в цьому почали свій характер виявляти. Перший вдачею запальний, як батько. Другий був розважливий, як мама. А найменшенький був схожий на діда — щось середнє між двома першими.

Або ще: коли, скажімо, вночі прокинеться середній, то обов’язково розбудить і крайніх. Коли той, що праворуч, вимовляв якесь нове слово, то, доки те слово дійде через таку широку колиску, той, що ліворуч, обов’язково його перекрутить та ще ні з сього ні з того почне шепелявити, наче вони грають у зіпсований телефон. А коли хтось із них починає кашляти — купуй ліки для всіх.

Але Юле теж не ликом шита: від першого ж дня вона з одного боку тієї трійчастої колиски повісила старого моряцького ременя, щоб дітей уговкувати, а з другого — молоток припасувала, щоб батька втихомирювати, а до свого пояса ковіньку причепила, щоб оборонятися відтуристів.

Коли старий Накас за показ своїх дітей, торговельні угоди й прославлення трійні в газетах отримав трохи грошей, Юле з одним бідним винахідником придумала змайструвати візок на шести колесах, на нього непрозірний ковпак напнула, а під ним потайну катеринку прилаштувала… І як тільки дуже допитливі докучали їй на вулиці проханням показати їм трійне диво, про яке навіть король казав у парламенті, вона трохи піднімала ковпак, а катеринка зразу ж голосом старого Накаса заводила:

— Боже, борони короля Британії!..

А йому вторили три тонесенькі голосочки новонароджених:

— І королеву, всевишненький, не забудь!..

За таку палку любов до королівської родини розчулені патріоти Англії на копійки не скупилися. Але ті копійки клали не в простягнену руку Юле, а в карнавку, припасовану ззаду візка, на якій було зображено дитинку, що плакала, широко роззявивши рота. І як тільки в той роззявлений ротик падала монета, катеринка зразу ж дякувала:

— Всевишній вас не забуде .

Це був надзвичайний винахід. Про нього навіть боялася прохопитися словом всевладна преса загниваючого світу. Але він так хвилював вельможних добродійок і старих адміралів, що вони навіть по кілька разів кидали в карнавку свої «нелегко» зароблені гроші. Але гроші якимсь чином, побувавши в тому глиняному череві, ставали старими гудзиками з адміральських мундирів або скляними намистинками з розсипаних бус вельможних пані. А що в Англії в ті часи старих адміралів було чимало, то Накас міг сяк-так жити, продавши ті пожертвувані гудзики.

Час минав, діти підросли, і від візка довелося відмовитися, бо вже три пузанчики з-під непрозірного ковпака почали голови вистромляти й по черзі крутити катеринку, доки не зіпсували її. Від того пам’ятного дня всі Накасові діти мали пішки ходити й тоненькими голосами співати ту сумну відому на весь світ пісню про короля, якого бог не бажав боронити, а тому всі королі на всіх континентах змушені тримати величезні армії. Ось так, по грошику, по копійці ті трійнята заробляли на хліб і собі,