Леопард - Ю. Несбе

Він обережно вийшов з чагарнику.

Як вони підійшли, він не чув.

Один з чоловіків тримав у руці пістолет, певно, австрійський «Штейр», напівавтоматичний. Цілив у Харрі. Тримав пістолета блондин з роззявленим ротом і нижньою щелепою, що випиналася наперед, а коли до всього він ще й зарохкав, сміючись, Харрі враз спало на гадку прізвисько Трульса Бернтсена з Крипосу. Бівіс. Як у мультсеріалі про Бівіса та Батхеда.

Другий чоловік був маленький, дуже кривоногий, він тримав руки у кишенях пальта, яке прикривало, як уже Харрі добре знав, вогнепальну зброю й посвідчення Крипосу на ім’я, що скидалося на фінське. Але увагу Харрі привернув третій, зодягнений в елегантний плащ. Стояв трохи віддалік, ліворуч від своїх колег. Однак було щось у позах та жестах Бівіса й фіна, у тому, як обоє зиркали то на Харрі, то на того третього, що підказувало: вони — його продовження, буцімто насправді він тримає зброю. Найбільше Харрі вразила у чоловікові не його майже жіночна краса. Не те, що верхні й нижні вії були такі довгі, ніби він підфарбував їх тушшю. Не витончені обриси носа, підборіддя та щік. Не волосся — густе, темне, посріблене сивиною, гарно підстрижене й набагато довше, ніж дозволяють відомчі стандарти. Й не безліч дрібних блідих плям на засмаглій шкірі, ніби після кислотного дощу. Харрі вразила зненависть. Саме зненависть у погляді незнайомця, спрямованому на нього, така шалена, що Харрі здалось, ніби він фізично відчуває її, як щось біле й важке.

Чоловік довбався у зубах зубочисткою. Голос його виявився вищим та м’якшим, ніж гадав Харрі.

— Ви пройшли на територію, яку перекрили для потреб розслідування, Холе.

— Беззаперечний факт.

— Навіщо?

Харрі пильно вдивлявся у співрозмовника, подумки перебираючи одну відповідь за одною, відкидаючи неслушні, допоки не збагнув, що у нього немає жодної.

— Бачу, ви мене знаєте, — мовив Харрі. — А з ким маю задоволення спілкуватися?

— Сумніваюся, що хтось із нас двох після цього спілкування буде вдоволений, Холе. Тому я пропоную вам негайно покинути це місце й ніколи більше не показуватися на місці злочину, яке розслідує Крипос. Зрозуміло?

— Гаразд. Зрозумів. Хоч і не до кінця. А що як я міг би надати поліції певну допомогу, скажімо, у випадку з Маріт Ульсен, підказати…

— Єдине, чим ви ощасливили поліцію, — це ваша знеславлена репутація, — встряв у розмову м’який голос. — За моїми даними, ви — п’яниця, злісний правопорушник і просто гидка комаха, Холе. Тож я раджу вам негайно заповзти знову під той камінь, з-під якого ви виповзли, поки вас підбором не розчавили.

Харрі, глянувши на чоловіка, відчув, як нутро й розум однозначно підказували: облиш, іди геть. Тобі немає чим крити. Будь хитріший.

Та й справді бути хитрішим не завадило б. Харрі вийняв пачку цигарок.

— Це ти мене збираєшся розчавити, Бельмане? Адже ти Бельман? Геній, який послав за мною цю мавпочку із сауни? — Харрі кивнув, показуючи на фіна. — Зважаючи на ту недолугу спробу, ти неспроможний розчавити підбором навіть е… е… — Харрі гарячково підбирав слушне порівняння, але на думку нічого не спадало. Клята зміна часових поясів!

Бельман був хвацькішим:

— Забирайся, Холе. — І ткнув великим пальцем через плече: — Ну ж бо — хутчіш!

— Я… — почав був Харрі.

— Гаразд, — мовив Бельман, широко всміхаючись. — Тебе заарештовано.

— Що?

— Тобі тричі наказували забиратися з місця злочину, але ти не підкорився наказові. Руки за спину.

— Послухай-но! — гаркнув Харрі, чимраз дужче почуваючись піддослідним щуром у лабораторному лабіринті, дії якого абсолютно передбачувані. — Я лише хочу…

Бернтсен, він же Бівіс, смиконув його за лікоть так, що цигарка впала на вологу землю. Харрі нахилився за нею, але від удару ногою у спину впав сторчака. Забив лоба й відчув присмак землі та жовчі. Почув вкрадливий Бельманів голос просто над вухом:

— Ти виявляєш спротив під час арешту, Холе. Я ж попрохав тебе завести руки за спину, адже так? Покласти їх сюди…

Бельман легко торкнувся рукою сідниць Харрі. Той важко сопів, не рухаючись. Бо чудово усвідомлював, чого прагне Бельман. Спротив поліції. Два свідки. Стаття 127. Термін до п’яти років. Гру скінчено. Попри те, що Харрі чудово все розумів, він знав, що невдовзі Бельман отримає своє. Тому він зосередився на іншому, абстрагувався від схожого на рохкання сміху Бівіса й наодеколоненого Бельмана. Він згадав її — Ракель. Він закинув руки за спину, над рукою Бельмана, й повернув голову. Нарешті вітер розігнав туман, і вдалині, на тлі сірого неба, біліла граційна вишка для стрибків у воду. З переднього краю платформи щось звисало, гойдаючись від вітру, мабуть, мотузка.

М’яко клацнули наручники.

Бельман стояв на парковці на вулиці Міддельтунсгате, спостерігаючи, як вони від’їжджають. Вітер шарпав поли його плаща.

Черговий у камері попереднього ув’язнення, або ж КПУ, читав газету й не відразу помітив, що перед ним виросли троє.

— Здоров, Туре, — мовив Харрі. — Маєш номер не для курців з пристойним краєвидом?

— Здоров, Харрі. Давненько не бачились. — Черговий вийняв ключа з шафки у себе за спиною й простягнув Харрі. — Люкс для молодят.

Харрі зауважив, як збентежився Туре, коли Бівіс, нахилившись, вихопив ключа й гаркнув:

— Він заарештований, телепню!

Харрі винувато дивився на Туре, відчуваючи, як руки Юссі обмацують кишені, виймаючи звідти гаманець та ключі.

— Чи не зателефонував би ти Гуннару Хагену, Туре? Він…

Юссі смикнув за наручники з такою силою, що Харрі здалось, ніби метал уп’явся у шкіру, й він зашкутильгав задом наперед у бік камери.

Вони замкнули Харрі у маленькій камері два на півтора метри, потім Юссі пішов до Туре підписати папери, а Бівіс лишився ззовні й дивився на Харрі у вічко. Той зауважив, що він хоче щось сказати, тож чекав. І нарешті Бівіс процідив голосом, що тремтів від ледь прихованої люті:

— То як почуваєшся? Таким крутим був, упіймавши двох серійних убивць, по телеку тебе показували, бачте. І от сам сидиш за ґратами й на двері витріщаєшся.

— Чому ти такий злий, Бівісе? — тихо спитав Харрі й заплющив очі. Відчув, як його гойдає, ніби він щойно зійшов на землю після тривалої морської мандрівки.

— Я не злий. Але на виродків, які стріляють у порядних поліцейських, я лютую.

— Ти помиляєшся, — зауважив Харрі й вклався на нари. — По-перше, треба казати «я лютий», по-друге, інспектор Волер не був добрим поліцейським, а