Шовкопряд - Джоан Роулінг
10
VERDONE: We came to fight. CLEREMONT: Ye shall fight, Gentlemen, And fight enough; but a short turn or two...
Francis Beaumont and Philip Massinger, The Little French Lawyer[14]
Наступного ранку Робін вийшла з метро з непотрібною парасолькою у руках, спітніла і загалом з неприємним відчуттям. Дощило вже кілька днів, метро просякло запахом мокрого одягу, тротуари були слизькі, вікна — заплакані від дощу, і раптова ясна і суха погода заскочила її зненацька. Хтось інший, може, і зрадів би просвіту серед суцільного потопу і низьких сірих хмар, але не Робін. Вони з Метью серйозно посварилися.
Вона відчула майже полегшення, коли відчинила скляні двері з ініціалами і назвою професії Страйка і виявила, що бос уже на місці — розмовляє по телефону в своєму кабінеті за зачиненими дверима. Робін гадала, що треба зібратися на думці, перш ніж вона його побачить, бо саме Страйк був предметом учорашньої сварки.
«Ти запросила його на весілля?» — різко спитав Метью.
«Та я збиралася тобі сказати. Думала, що сказала». Тут Робін розсердилася сама на себе; вона ніколи не брехала Метью. «Він же мій шеф, він очікував би, що його запросять!»
Це була неправда; Робін сумнівалася, що Страйку взагалі є до цього діло.
«Ну, я буду рада, якщо він прийде»,— сказала вона, і це вже була правда. їй хотілося поєднати роботу, яка ще ніколи не приносила їй стільки задоволення, якнайтісніше з особистим життям, яке ніяк не хотіло з роботою гармонізуватися; хотіла пов’язати першу та друге в якесь прийнятне ціле, побачити Страйка в церкві, щоб він схвалив (схвалив! з якого дива він має щось схвалювати?) її шлюб з Метью.
Робін здогадувалася, що Метью не зрадіє, але сподівалася, що доти чоловіки вже познайомляться і заприязняться — і не вона була винна в тому, що цього досі не сталося.
— І це після тієї колотнечі — як я, мовляв, можу запрошувати Сару Шедлок! — сказав Метью; це, на думку Робін, був удар нижче пояса.
— Ну то запрошуй! — сердито відповіла вона.— Але це геть не те саме — Корморан ніколи не намагався затягнути мене в ліжко... а чого це ти пирхаєш?
Сварка сягнула апогею, аж тут подзвонив батько Метью і сказав, що «дивна штука», яка трапилася з мамою Метью за тиждень перед тим, виявилася мікроінсультом.
Після цього продовження суперечки про Страйка здалося і Метью, і Робін поганим тоном, тож вони лягли спати — невдоволень теоретично помирившись, але насправді, як знала Робін, однаково обурені.
Страйк вийшов з кабінету лише опівдні. Сьогодні на ньому був не костюм, а брудний дірявий светр, джинси і кросівки. На обличчі в нього рясніла щетина, яка проростала, якщо він не голився бодай добу. Забувши про свої біди, Робін витріщилася на нього: ніколи, навіть коли він спав у власному кабінеті, вона не бачила Страйка схожим на волоцюгу.
— Дзвонив щодо справи Інглез і добув деякі номери зі справи Лонгмана,— сказав Страйк до Робін, передаючи їй старомодні папки з коричневого картону, на корінці кожної з яких було від руки записано серійний номер; Страйк користувався такими у відділі спеціальних розслідувань і звик збирати інформацію подібним чином.
— Це ти... навмисно так одягнувся? — спитала Робін, дивлячись на масні плями на колінах його джинсів.
— Так. Це для Ганфрея. Довго розповідати.
Поки Страйк запарював їм обом чай, обговорили деталі трьох поточних справ, і Страйк поділився з Робін новинами і подальшим розвитком розслідувань.
— А що Оуен Квайн? — поцікавилася Робін, беручи в нього горнятко.— Що каже його агентка?
Страйк сів на диван, який під ним звично рипнув так, ніби хтось перднув, і розповів усе, що дізнався з розмови з Елізабет Тассел і з візиту до Кетрин Кент.
— Коли вона мене тільки побачила, то вирішила, що я — це Квайн.
— Ти не такий товстий,— засміялася Робін.
— Дякую, Робін,— сухо озвався Страйк.— Коли вона зрозуміла, що я не Квайн, але до того, як дізналася, хто я, сказала таке: «Я над цим більше не працюю». Тобі це про щось каже?
— Ні... Але,— додала вона сором’язливо,— я вчора дещо дізналася про Кетрин Кент.
— Як? — страшенно здивувався Страйк.
— Ну, ти мені казав, що вона сама видає свої книжки,—- нагадала йому Робін,— тож я просто пошукала в інтернеті — й,— двічі клацнувши мишкою, Робін відкрила сторінку,— вона веде блог.
— Оце ти непогано!..— вигукнув Страйк, радісно встаючи з дивана і зазираючи Робін через плече.
Любительського вигляду сторінка називалася «Моє літературне життя» і була оздоблена зображеннями пер до письма і портретом Кетрин Кент, де фотограф їй дуже полестив — та й зроблене фото, як здалося Страйкові, було років десять тому. Блог складався з переліку постів, оформлених у вигляді щоденника.
— Тут багато нарікань на те, що традиційні видавці нездатні розпізнати добру книжку, навіть якщо їм дати тією книжкою по голові,— сказала Робін, гортаючи сторінку, щоб Страйк сам побачив.— Кетрин написала три романи «в жанрі еротичного фентезі», як вона це кличе. Серія називається «Сага про Меліну». їх можна завантажити на електронну книжку.
— Я не хочу читати поганої писанини, мені вистачило тих «Братів Сайгаків»,— сказав Страйк,— Про Квайна щось є?
— Купа всього,— відповіла Робін,— якщо це його вона кличе «Славетний Письменник» і скорочує до СП.
— Не думаю, що вона спить із двома письменниками,— сказав Страйк.— То, мабуть, він. «Славетний», щоправда, видається деяким перебільшенням. Ти щось чула про Квайна до того, як до нас звернулася Леонора?
— Нічого,— зізналася Робін.— Дивися, ось про нього — другого листопада.
Сьогодні мала прецікаву розмову з СП про Сюжет і Наратив, які, звісно, зовсім різні речі. Якщо не знаєте: Сюжет — це те, що відбувається, а Наратив — це те, що ви показуєте своєму читачу, і те, як ви це показуєте.
Приклад з мого другого Роману «Жертва Меліни»:
Наближаючись до Гардерельського лісу Лендор підняв свій прегарний профіль, щоб подивитися, чи далеко ще. Його доглянуте тіло, загартоване верховою їздою та стрільбою з лука...
— Гортай далі,— попросив Страйк,— гляньмо, де ще є про Квайна.
Робін почала гортати і спинилася на дописі від двадцять першого жовтня.
Отже, СП дзвонить мені й каже, що неможе зустрітися (знову). Проблеми в родині. Що тут сказати — я все розумію. Коли
