Шовкопряд - Джоан Роулінг

Жодної реакції. Якщо Оуен Квайн і був усередині, він не хотів себе виказувати: ані світла, ані ознак руху в помешканні. Сердита жінка з цигаркою в зубах похапцем, майже комічно вистромила голову з-за сусідніх дверей, окинула Страйка швидким поглядом і зникла.

На балконі гуляв пронизливий вітер. На пальті Страйка блищали краплі дощу, але непокрита голова, як він знав, вигляд мала, як зазвичай: коротке й дуже кучеряве волосся ніяк не реагувало на вологу. Він сховав руки глибоко в кишені й виявив там цупкий конверт, про який уже був забув. Зовнішнє освітлення біля дверей Кетрин Кент не працювало, тож він пройшов двоє дверей, щоб потрапити під робочу лампочку, і розпечатав сріблястий конверт.

Містер і місіс Майкл Еллакотт просять Вас зробити їм честь, відвідавши весілля їхньої доньки

Робін-Венеції

та містера Метью-Джона Канліффа

у церкві Святої Марії Діви, Месем, у суботу, 8 січня 2011 року

о другій годині дня, а далі у Свінтон-парку

Запрошення дихало владністю військових команд: це весілля відбудеться відповідно до нижчевикладених приписів. Вони з Шарлоттою так і не дійшли до цупких карток кремового кольору, на яких запрошення було надруковане блискучим чорним курсивом.

Страйк поклав запрошення назад у кишеню і повернувся на чати біля темних дверей Кетрин, зіщулився, дивлячись на темну Ліллі-роуд, де мчали подвійні вогники і пливли вуличні ліхтарі та їхні відображення — рубінові й бурштинові. Внизу молодь купчилася, розходилася, до компаній додавалися нові члени, відбувалися перегрупування.

О пів на сьому вже набагато більша банда вся разом кудись пішла. Страйк дивився на них, аж вони майже зникли з очей — і тут порівнялися з жінкою, яка йшла їм назустріч. Коли вона перетинала калюжку світла від ліхтаря, Страйк побачив гриву яскраво-рудого волосся, що спадало з-під чорної парасолі.

Йшла вона, хилячись набік, бо в другій руці несла дві важкі торби, але здалеку справляла привабливе враження, раз у раз струшуючи густими кучерями; роздмухане вітром волосся притягувало погляд, з-під широкого пальта визирали стрункі ноги. Вона підходила все ближче, не знаючи, що згори хтось пильно дивиться на неї; от вона перетнула забетонований двір і зникла з очей.

За п’ять хвилин постать Кетрин з’явилася на балконі, де чекав Страйк. Коли вона підійшла ближче, напнуті ґудзик на пальті засвідчили, що жінка має дебелий торс, круглий мов яблуко. Страйка Кетрин помітила, аж коли опинилася вже за десять ярдів від нього, а коли підвела голову, він побачив одутле й зморшкувате лице, якого не чекав. Різко зупинившись, вона ахнула:

— Ти!

Страйк зрозумів, що через погасле світло вона бачить тільки його силует.

— Ах ти ж гад паскудний!

Торби впали на бетонну підлогу; почувся брязкіт розбитого скла. Кетрін кинулася на нього, розмахуючи кулаками.

— Ах ти ж гад, покидьок, я ніколи тобі не пробачу, забирайся геть від мене!

Страйкові довелося відбити кілька ударів. Він відступив на крок, а вона все верещала і далі завдавала неефективних ударів, намагаючись пробити його боксерський захист.

— От зажди тільки! Піппа тебе, гада, уб’є! Зажди!

Знову відчинилися сусідні двері; на порозі стояла та сама жінка з цигаркою на губі.

— Агов! — гукнула вона.

Світло з квартири пролилося на Страйка, показавши, хто він. Напівахнувши-напівзойкнувши, руда відступила від нього.

— Що тут, бляха, за біда? — поцікавилася сусідка.

— Гадаю, декого з кимсь переплутали,— люб’язно пояснив Страйк.

Жінка захряснула двері, й детектив і нападниця знову опинилися в пітьмі.

— Хто ви? — зашепотіла вона.— Чого вам треба?

— Ви — Кетрин Кент?

— Чого вам треба? — А тоді панічно додала: — Якщо це те, про що я подумала, то я над тим не працюю!

— Перепрошую?

— Тоді хто ви такий? — спитала вона ще з більшим переляком.

— Мене звати Корморан Страйк, і я — приватний детектив.

Страйк був звичний до різних реакцій з боку людей, які несподівано виявляли його біля своїх дверей. Реакція Кетрин — приголомшене мовчання — була цілком типова. Жінка ще трохи відступила від нього і мало не перечепилася через покинуті торби.

— Хто послав до мене приватного детектива? Це вона, га? — з люттю спитала вона.

— Мене найняли, щоб знайти письменника Оуена Квайна,— сказав Страйк.— Він зник майже два тижні тому. Я знаю, що ви його подруга, і...

— Ні, не подруга,— відповіла Кетрин і нахилися підібрати свої торби; там щось дзенькнуло.— Можете так їй і переказати. Хай забирає його собі.

— Отже, ви більше не дружите? І ви не знаєте, де він?

— Чхати мені, де він.

Поруччям балкону зі зверхнім виглядом пройшла кішка.

— Чи можу я спитати, коли востаннє...

— Ні, не можете,— розлючено махнула торбою Кетрин; Страйк сахнувся і подумав, що зараз вона скине вниз кішку, яка саме порівнялася з нею. Та засичала і зіскочила на підлогу. Кетрин спробувала дати їй копняка.

— Тварюка паскудна! — виплюнула вона. Кішка побігла геть.— Відійдіть з дороги, мені треба зайти додому.

Страйк на кілька кроків відступив від дверей, щоб її пропустити. Кетрин ніяк не могла знайти ключ. Кілька секунд вона незграбно обмацувала кишені, не випускаючи торб з рук, а тоді була змушена поставити їх на підлогу.

— Містер Квайн зник після сварки з літагенткою через його останню книжку,— мовив Страйк, поки Кетрин обмацувала пальто.— Я подумав, що ви...

— Чхати мені на його книжку. Я її не читала,— додала вона. Руки в жінки трусилися.

— Місіс Кент...

— Міз[13],— виправила вона.

— Міз Кент, дружина містера Квайна сказала, що до неї приходила якась жінка, яка його шукала. Судячи з опису зовнішності, це...

Кетрин Кент знайшла ключ, але впустила його. Страйк нахилився підняти; вона аж вихопила ключ у нього з руки.

— Не знаю, про що ви говорите.

— Ви не приходили до його оселі й не шукали його минулого тижня?

— Я ж уже сказала, я не знаю, де він, я нічого не знаю,— різко відказала вона, встромила ключ у замок і прокрутила. Тоді схопила свої торби; в одній знову дзенькнуло. Страйк звернув увагу, що то пакети з місцевої крамниці сантехніки.

— Важкі у вас торби.

— Бо стояк відвалився! — з люттю озвалася Кетрин. А тоді