Ось ваш вінець, леді - Джеймс Хедлі Чейз

— Ліпше буде, якщо ти розповіси мені всю історію, — звернувсь я до колеги. — Бо й пальцем не поведу, не дізнавшись усього.

Еккі тяжко застогнав.

— Послухай, друже, — серйозно мовив він, — ця справа така, що її треба зробити швидко. Може, ти підеш зі мною і я розповім тобі все, поки їхатимемо?

— Їхатимемо? Куди?

— Наразі полковник перебуває у своїх рибальських угіддях. Ти ж бо знаєш, де то є.

Мені було відомо, що полковник має будиночок в якійсь усамітненій місцині, до котрого навідується, коли хоче побути подалі від людей. Від міста туди їхати миль шістдесят[22] або й сімдесят. Сам я ще ніколи там не був, але чимало чув про те місце. Зрештою, я був надто завзятим новинарем, аби гаяти час на порожні балачки, тож схопив свого капелюха і те, що залишилось у півпінтовій плящині, та разом з Еккі спустився сходами. Надворі стояв чималий «паккард»[23], усередині якого вже сиділо двійко хлопців, які чекали на нас. Один із них ніжно притискав до колін фотокамеру з налаштованим спалахом. Обоє вишкірилися до мене, коли я всідався на заднє сидіння разом з Еккі.

Швидкість, з якою той «паккард» зірвався з місця, просто вражала.

Я запалив цигарку та вмостився у кутку. В салоні автівки було повно місця, а сидіння видавалися пружними та зручними.

— А тобі незле ведеться, Мо, — сказав я, трохи підстрибуючи на сидінні, щоби випробувати пружини.

— Службове авто, — сказав Еккі. — Ніку, це якась велика справа. Сам старий наказав мені залучити тебе.

— То, може, ти дозволиш мені забрати цю історію собі? — промовив я.

Еккі мав стурбований вигляд.

— Ти ж навіть не знаєш, що там, у біса, сталося, — сказав колега. — Наскільки нам відомо, сьогодні приблизно опівночі служниця, котра працює у тому будиночку, зателефонувала до поліції та повідомила, що чула, як унизу, у вітальні, хтось вистрілив з пістолета. Вона була надто налякана, щоби спуститися туди та з'ясувати, що сталося. Ну так от, приїхали туди копи та провели трохи часу в будинку. Гадаю, ми взагалі ніколи б і не почули про цей випадок, адже цієї ночі у поліційному відділку чергував лише один із наших хлоп'ят. Отож, коли надійшов виклик від тієї служниці, саме цей хлопчина повідомив про нього нічному редакторові[24], а вже той подумав, що ця подія може бути доволі поважна, аби відрядити до будиночка Кеннеді когось із газетних репортерів.

Отже, відрядили вони туди Гаккеншмідта, але той нічого не добився. Тоді він телефонує до редакції, і цілий фургон хлопців вирушає йому на допомогу. Гадаю, вони просто знали, що за один той Кеннеді. То й сподівалися гарненько випити за рахунок господаря. Та не так сталося, як гадалося. Полковника вони не побачили, а зв'язалися з ним телефоном. Однак тільки-но почали ставити запитання — той хутенько поклав слухавку. А старий просто оскаженів через ті новини про Кеннеді та послав по мене. Я змарнував годину, намагаючись увійти до того будинку, та ніц із того не вийшло. Тоді старий і сказав, аби я залучив до справи тебе... і то швидко.

Я задумливо потер носа.

— А що сказали копи?

Еккі знизав плечима.

— Кеннеді розповів їм доволі небагато. Копи лише переповіли нам, що та служниця виявилася доволі дивною та підозріливою особою і що насправді нічого не сталося.

Я засміявся.

— Але ж і дурний ви матимете вигляд, якщо це виявиться правдою, — сказав я.

Еккі похитав головою.

— Е, ні. Я відчуваю, що та версія — суцільне дурисвітство. Тут відбувається щось інше. І хай би що то було, то — матеріал для новин. Тож, якщо допоможеш нам з'ясувати, що коїться насправді, — тобі заплатять сотню баксів.

Сто баксів! Сміх та й годі! Якщо я зможу ввійти до будинку полковника і довідаюся, що за цією подією стоїть якась цікава історія, це коштуватиме газеті «Глоуб» набагато більше, ніж оті сто баксів.

— Хтозна, може, я навіть не годен буду ввійти до того будинку, — сказав я.

— Мусиш увійти, — озвався Еккі. — Старий такий лютий, що аж нетямиться. Як нічого не дізнаємось — він усі громи та блискавки пошле на наші голови. Ти просто мусиш увійти.

Як я люблю отакі ситуації. Велика газета благає вас, аби ви щось для неї зробили. Це завжди означає, що ви маєте нагоду злупити з тієї газети грошенят, і то чимало.

— Гаразд, — сказав я, видобуваючи з кишені плящину скотчу[25]. Еккі вп'явся у неї очима. Залишив я йому геть небагато.

За дві з половиною години ми приїхали на місце. Я неабияк втішився, коли водій нарешті зупинив автівку. Їхати отак світ за очі, навіть не поснідавши, — така пригода не пішла мені на користь.

Кеннеді жив у розкішній місцині, можете бути певні. З боку головної траси будиночок був надійно прихований широкою смугою велетенських дерев. Довколишня місцевість була дика та лісиста. Недалеко від рибальського будиночка швидко й нестримно несла свої води річка, що розлилася десь на сотню ярдів[26] завширшки й звивалася поміж порослих лісом берегів, неначе змія.

В отакому місці я й сам залюбки поселився б, якби мав достатньо грошенят. У такому місці ми з Марді могли бути щасливі разом. Навіть у пошуках сенсаційної історії я не міг не думати про ту дівчину.

Безладною юрбою наше товариство випорснуло з автівки та почало підійматися вузенькою стежиною, з обох боків оточеною лісом, що вела до будиночка. Ми встигли пройти геть небагато, коли це раптом почули голоси.

Еккі злегка вишкірився.

— Хлопці вже тут отаборилися, — сказав він.

І він мав слушність. Ми здолали закрут стежини та несподівано побачили перед собою будиночок і хлопців, їх було тут восьмеро чи дев'ятеро, й вони ошивалися навколо будинку, стежили за вікнами, курили та базікали.

Побачивши нас, колеги поквапливо рушили у наш бік.

Баррі Г'юсон іронічно привітався зі мною:

— Боже милий, — вигукнув він, — ти знову тут!

Еккі сердито зиркнув на нього спідлоба.

— Старий покликав його на допомогу. Тому стеж за словами... цей парубок чимало для нас важить.

Г'юсон вже збирався щось сказати, але стримався. Можливо, він подумав, що мудріше буде припинити брати мене на кпини.

— За весь цей час ми не