Ось ваш вінець, леді - Джеймс Хедлі Чейз

Блонді підвелася на ноги та підійшла до дверей.

— То ти якийсь божевільний, чи що? — запитала вона. — Забирайся-но звідси геть!

— Не будь такою грубою, — сказав я, досі сидячи на ліжку. — Сьогодні зранку ти приходила до моєї квартири та забрала у мене п'ять тисяч доларів. Віддай їх назад і покладімо цьому край.

Ця Блонді виявила неабиякі акторські здібності. Її очі широко розплющилися, й вона насправді спромоглася невимушено засміятися.

— Ти — божевільний! — скрикнула вона. — Та я ще зроду тебе не бачила, ба навіть не знаю, де ти живеш.

Я неквапно підвівся з ліжка.

— Послухай-но, крихітко, — лагідно мовив до неї, — ці побрехеньки анітрохи тобі не допоможуть. Я не встиг упіймати тебе на гарячому, але тепер ти так просто не відкрутишся, і я дістану ті гроші, навіть якщо для цього мені доведеться рознести твою хату дощенту. А ти й не думай поводитися зі мною грубо, бо ж я однією рукою можу скрутити тобі в'язи. Тож угамуйся та будь чемною.

Жінка постояла трохи, вагаючись, а тоді знизала плечима.

— Що ж, якщо вже тобі так того заманулося, — промовила вона, — то, певно, буде краще, якщо ти це таки отримаєш.

Я мало не засміявся, одначе дозволив їй підійти до невеличкого комода та витягнути одну з шухляд. Щойно вона це зробила, як я зі швидкістю кулі перелетів через ліжко та міцно обхопив білявку руками, притиснувши їй руки до боків, а тоді рвучким рухом відкинув її подалі від комода. І зробив це саме вчасно та неабияк втішився, що виявив таку завбачливість. Адже на якусь мить я ще встиг помітити пістолета, що лежав у верхній шухляді, аж тут та жінка зненацька кинулася на мене.

Упродовж своєї журналістської кар'єри мені не раз випадало потрапляти у скрутні ситуації, бувало й чимало бійок, у яких мені доводилося брати участь, однак оце вперше я ув'язався в бійку з жінкою. І я хотів би зробити заяву для преси — щиро сподіваюся, що цей мій перший досвід буде й останнім.

Коли діло доходить до запеклої бійки з іншими чоловіками — я цілком умію дати собі раду. Я знаю більшість їхніх вивертів і вмію на них гідно відповісти, проте, коли на мене накинулася та білява фурія, я вшелепався у дещо таке, до чого геть не був готовий.

Озираючись назад, я розумію, що вберіг би себе від бісової купи проблем, якби тієї-таки миті зацідив їй межи очі. Але ж ні, тоді я був настільки пришелепкуватий, що вирішив поводитися з нею добросердно.

Блонді кинулася на мене, розмахуючи руками, неначе лопатями пропелера. Її очі люто палали. Я спробував ухопити її за руки, та мені нічого не вдалося. Вага її тіла звалилася на мене, ніби невелика бомба, і ми разом повалилися на підлогу.

Її руки потяглися до моєї шиї. Ця жінка ладна була увіп'ястися своїми пазурами у мою горлянку. Важила вона, либонь, добрячих сто сорок фунтів, і то вже геть не жарти, коли така вага зненацька падає на вас зверху.

Мені вдалося схопити її зап'ястки і, збіса напружуючи м'язи, я таки зумів її стримати. Якщо зможете, уявіть-но собі ту картину. Ось він я — лежу, розпластавшись горілиць, затиснутий поміж стіною та ліжком, щосили тримаючи зап'ястки Блонді, а вона так дивиться на мене зверху, неначе ладна будь-якої миті заподіяти мені наглої смерті.

— Май стрим, сестричко, — промовив я, важко дихаючи, — не годиться леді поводити себе таким чином.

Замість відповіді це відьмисько буцнуло мене головою в обличчя. Можливо, вона й мала біляві кучері, та голова її була тверда, як той бетон. Певно, з дурного розуму вона й сама добряче забилася, але то було ніщо порівняно з тим, що вона заподіяла моєму пискові. Я відчув, як кров зацебеніла з мого носа. Мені здавалося, що передні зуби прохромили мою верхню губу.

Від того я геть оскаженів і, стиснувши хватку, викрутив один її зап'ясток і зацідив їй щосили. Якщо ви колись намагалися вдарити когось, лежачи на спині та ще й щільно стиснені зусібіч, то ви зрозумієте, як то було складно. Але я був лютий, як чорт, і таки спромігся завдати удару достатньо сильного, аби відкинути ту мегеру подалі від себе.

Це дало мені саме досить часу для того, щоби насилу підвестися навсидячки та встигнути зацідити їй ще раз, коли вона знову кинулася на мене. Цього разу я гарненько замахнувся й уперіщив навідліг, однак удар прийшовся по її плечу, тому, хоч я й спекався тієї гарпії на якусь хвильку, проте не зупинив її.

Доки я підвівся на ноги, ця навіжена вже отямилася від того стусана, і зараз ми стояли навпроти та люто дивилися одне на одного.

— Навіть не намагайся щось утнути, Мейсоне, — сказав голос, що долинув від дверей.

Я хутко озирнувся через плече.

На порозі стояв Ерл Кац. У руці він тримав автоматичного пістолета, дуло якого було націлене точнісінько на мене.

Розділ шостий

Здивовані? А вже який я був здивований! Я був такий ошелешений, ніби мене уперіщили валком по макітрі. Що, в біса, тут робить Кац? Яким чином він пов'язаний зі шльондрою Вессі?

Та я аж ніяк не збирався показувати цьому типові, що своєю раптовою появою він заскочив мене зненацька. Я посміхнувся до нього.

— Досі ганяєш кулі, друже? — сказав я. — І, якщо вже зайшла мова про більярд, чи не чув ти, бува, тієї історії про...

— Облиш-но ці балачки, Мейсоне, — процідив Кац. Оце ще одна річ, яку я люблю. Оцих хлопців, які надивилися забагато бандитських фільмів і втелющили собі у голови, що тепер просто мусять розмовляти крізь зуби, бо саме так роблять усі поважні негідники.

Я сів на ліжко.

— Може, забереш свого пістолета та заспокоїшся? — сказав я. — Це — суто приватна справа, яка стосується лише мене та Блонді... у сторонньому втручанні тут нема жодної потреби.

— Ти забагато патякаєш, — сказав Кац. — Стули-но пельку. Зараз говоритиму я, а ти лише відповідатимеш... втямив?

Я знизав плечима.

— Що ти тут робиш? — запитав бандит.

Я вишкірився.

— Ну, це просте запитання, — відказав я