Прихисток твоєї помсти - Розалія Лоренс

— Тобі личить ця сукня, — провив Микита.

Я округлила очі та подивилася на нього. Він досі не відривав від мене погляду. Тільки зараз він дивився тільки в мої очі.

— Підходить під колір твоїх очей…

Моє серце зробило кульбіт. Я не знала, що на це відповісти. Подякувати чи промовчати. Це був більше факт, що сукня мені підійшла, а колір співав з очима. Це не міг бути комплімент. Якщо я зараз подякую, і він скаже, що це не був лише факт, то мені буде дуже соромно. Якщо не подякую, він може сприйняти як не повагу. Я подумки простогнала.

Микита несподівано встав, через що всі думки зникли. Взявши стопку речей, що була весь час біля нього, він направився до ванни.

— Я буду за п'ять хвилин і зможемо спускатися на сніданок, — не дивлячись на мене і скрився за дверима.

Я видихнула й усілась на ліжко. Аллаху, дай сил!