Наша дахозносна весна - Анна Харламова
Маргарет витирає швидко очі і розчулено говорить.
— Синку… як гарно.
— За вас! І за знайомство! — Додає Лейла.
— За кохання, вірність та поєднання душ! — Підіймаючи склянку з лимонадом, Ед широко усміхається.
Ми цокаємося склянками і продовжуємо насолоджуватись сніданком в компанії чудових людей.
— Ед розповів, що ви з мого міста, а зараз прямуєте до Каліфорнії. У вас там справи? — Маргарет кладе до рота спаржу і уважно дивиться на нас.
Ми подивилися з Лейлою одне на одного, і узявшись під столом за руки, зрозуміли, що треба поділитись правдою. Не гоже людям, які нас так гарно прийняли - брехати.
Я швидко виклав все, як є, і в кухні запанувала тиша разом з шоком.
— Не легко це все… — Зауважила Маргарет, але швидко додала. — Але, тримаючи одне одного за руку, - ви все зможете. В ваших очах велике кохання. Ви зі всім впораєтесь.
Ми з Лейлою зніяковіло усміхнулись. Ми в такій ситуації, що зніяковіння це нормальний стан. Але ми все владнаємо. Ми з усім впораємося.
— Звичайно все у вас буде гаразд. Проте… хочу дати одну пораду. Можна? — Ми з Лейлою в унісон хитнули головами, даючи таким чином згоду. — Говоріть. Постійно говоріть. Якщо щось хвилює, є якісь переживання… — Він глянув на Лейлу, і ніжно усміхнувшись, додав. — Якщо є ревнощі… без цього ніяк, коли кохаєш - все обговорюйте. Не потрібно приховувати одне від одного свої емоції та страхи.
— Я згодна зі своїм чоловіком. Ми так багато років разом… стільки всього пройшли… У нас були нелегкі часи, були випробування і були ревнощі. Спочатку ми не вміли говорити. Ми все емоційно сприймали і чули лише себе, але була одна ситуація, коли ми після п'яти років шлюбу - майже не розійшлися. Він отримав листа від своєї колишньої дівчини і відповів їй. Вони домовились зустрітись і я той лист побачила. Хоча, якщо чесно… від мене його ніхто не ховав. — Маргарет усміхнулась своєму чоловікові і той стиснув її руку, яка лежала на столі. Вона подивилась знову на нас і провадила далі. — Він пішов на зустріч. А я тим часом собі навигадувала бозна що. І от коли він прийшов, я була з зібраною валізою. Ми тоді чули лише себе. Він доводив, що я не права,... Що то просто зустріч давніх знайомих,... І нічого не могло бути - бо він кохає мене. А мені боліло і я не так хвилювалась за саму зустріч, як за те, що він це зробив. Я знаю, що він мене кохав і кохає, знаю, що ніколи б не зрадив мене, але моя гордість була зачеплена. І я хотіла, щоб він просто це зрозумів. Але він мене не чув.
— І як все виправилось? — Запитала Лейла.
Маргарет тепло усміхнулась. Її очі засяяли і вона сказала.
— Ми поговорили. Відверто. Розповіли, що саме нас тривожить. Я запитала чи було б йому приємно, якщо б я пішла на дружню зустріч зі своїм колишнім залицяльником? Після цього запитання - все змінилось.
— Я зрозумів, що ранив її своєю поведінкою. Я відчув її біль - бо вона мені розповіла, що переживає, що її тривожить і що саме зачепило. І це запитання - поставило все на свої місця. Вірніше, - я опинився на місці Маргарет. І я більше ніколи не дозволяв собі таких вчинків. Я завжди ставив себе на місце Маргарет і розумів, як не варто чинити… чи навпаки.
Ми стиснули руку одне одного під столом, так само, як Маргарет та Ед стиснули свої руки на столі.
— Дякую. — Сказав я. — Дякую за те, що поділились з нами безцінним даром. Поділились секретом міцних відносин.
Маргарет усміхнувшись, підняла склянку з лимонадом і промовила.
— За розуміння.
Ми підтримали її слова і теж підняли склянки. За це варто було випити смачного лимонаду.
КОЛИ за годину ми стояли на ганку і прощались з нашими новими друзями, ми обійнявшись, пообіцяли телефонувати одне одному. А ще пообіцяли розповісти про гарні новини, які отримаємо по завершенню нашої подорожі.
Коли ми сіли в авто, Маргарет просунула кошик з домашньою їжею. Ми подякували, і від'їжджаючи, помахали з вікон, говорячи “До побачення!”
