Розбивши її життя (частина 1) - Сафо Мелі

Олексій

Від спогадів мене відірвав дзвінок. Телефонував Денис, відзвітував, що з колишнього будинку Асі все вивезли і підготували до ремонту. Завтра нова господиня повинна завезти матеріали, а поки майстри йдуть на вихідні до понеділка.

Я вийшов на балкон, дістаючи з пачки сигарету. Всі ці 20 років я іноді думав про Касю. Але чомусь ці спогади були якимись короткими і поверхневими. Що не виходять за рамки цікавості. Я давно перегорнув цю сторінку і не дозволяв собі ось так от сісти і зануритися в спогади про той час, згадати власні емоції і переживання. Неначе це було не зі мною, а десь там, в іншому житті. Коли ж зараз я перечитував її щоденник і відновлював у своїй пам'яті давно забуті деталі, неочікуванно усвідомив, наскільки сильно я був у неї закоханий. Напевно, це властиво дорослому життю: глушити і ховати кудись глибоко все те втрачене, що мало дуже великий сенс колись раніше.

Чомусь на душі зашкребло. З'явилося якесь відчуття незавершеності або недомовленості в наших відносинах. Але я швидко загасив цигарку і відігнав від себе цю ностальгію за минулими днями молодості. Думаю, що однозначно отримаю відповіді на всі свої питання, відновивши в пам'яті повністю цілісну картину. Мене вже не просто розбирала цікавість дізнатися, що відчувала тоді Кася. Тепер мені було важливо поговорити з собою і зрозуміти, що відчував тоді я сам.

Заваривши собі чай, я знову влаштувався в кріслі на балконі. Чомусь читання щоденника викликало в мені бурю емоцій: місцями я відчував якусь дитячу радість, а потім раптом сильно нервував, як ніби переживаю все це заново. А потім закривав щоденник, і все начебто вкладалося на місце: приходили власні відчуття і спогади. Це все було схоже на пазл, від якого у мене була лише половина деталей. А тепер у мене з'явилася друга половина і вперше за двадцять років у мене є шанс скласти всю картину.

Можливо, було б правильно тоді не розлучатися ось так зопалу. Між нами залишилося занадто багато відкритих питань. Не те, що у нас не було приводу. Але ми були дурні й емоційні. Ми обговорили причину для розставання і вирішили, що цього достатньо і нас обох влаштовує розійтися. Але по факту ми з Касею просто зламали і себе самих, і один одного.

Я відпив трохи чаю і зловив себе на думці, що хотів би її побачити. Нам давно треба було б поговорити. Але як? У мене була своя сім'я, своя життя. У неї - теж, напевно життя йде своїм шляхом. Я зеленого поняття не мав, де її шукати та який вагомий привід придумати для зустрічі. Та й чи був у цьому сенс? Не було. Раніше це були лише скороминущі бажання чисто з цікавості. Саме тому я відкладав їх подалі і уявляв собі, як десь в старості ми будемо сидіти в кріслах з пледами на колінах, і ось тоді... можливо, поговоримо про все, що сталося.

Зараз моє бажання зустрітися з Асею набуло більш реального характеру. Можливо, я сам собі надумав все це під впливом емоційних спогадів. І навіть якщо знайду її, що я їй скажу? Навіщо з'явився в її житті знову? Та й тітка Катя ясно дала зрозуміти, що у неї сім'я. Напевно, все-таки щаслива і мені зовсім ні до чого порушувати її спокійне сімейне життя.

Я сидів, сперечаючись сам із собою, варто чи не варто шукати її. І в підсумку переконав себе, що правильним рішенням буде поки задовольнятися тими відповідями, які знайду в її щоденнику.

Щоденник Касі

21 червня

Мені здається, я закохуюся. Ось уже третій день, як ми з Льошею проводимо щовечора разом і мені шалено добре з ним. Нікого у світі не треба, аби побути з ним поруч на хвилину довше.

Льоша відкривається для мене з нових сторін. Коли ми не одні, він, немов надягає маску і стає душею компанії: жартує, сміється, іноді навіть блазнює. Але залишаючись з ним наодинці, я відчуваю в ньому дорослого, серйозного чоловіка з глибоким внутрішнім світом і сильним характером. І цей чоловік притягує мене до себе магнітом.

Я все ще трохи боюся довіритися йому і повністю розкритися. Якось все швидко закрутилося, і я побоююся, що з його боку по відношенню до мене немає нічого серйозного. Від цих думок мені стає боляче. Але ж правда, він уже досить дорослий, а я - ще зовсім недосвідчена. І якщо спробувати зрозуміти, то логічно виникає питання: навіщо йому якісь відносини? Відповіді я на нього поки не знаходжу. Хочеться вірити, що я йому подобаюся і що йому зі мною добре. Проте шанси на це дуже мізерні.

У Наталки зав'язуються стосунки з Вовкою. Спочатку вона просто над ним приколювалася, але потім Вовка освоївся в нашій компанії і тепер вони немов на одній хвилі. У них якесь ідентичне почуття гумору чи що. Постійно жартують і сміються.

Інша наша парочка мене не перестає дивувати. Роман дуже красиво залицяється до Олесі. Вчора назбирав їй величезний букет польових ромашок і волошок. Її високість букет, звичайно, взяли, але ближче інтелектуальних бесід Ромчика вона не підпускає. Як не намагається він її за руку взяти чи то обійняти - вона тактовно уникає подібних жестів. Але в той же час і не відштовхує його остаточно. На наші з Наташкой питання з приводу Роми відповідати Олеся не хоче, тому ми за замовчуванням вирішили, що поки вона його просто перевіряє й тримає на дистанції, аби запевнитись, що у нього серйозні наміри.

Сьогодні батьки їдуть в місто, мамі необхідно пройти обстеження. Ну а ми з дівчатами залишаємося тут у селі одні. І так, ми в передчутті того, що зможемо пожити хоч і не довго, але справжнім самостійним життям.

22 червня

Вчора ввечері батьки поїхали, а ми провели їх і пішли гуляти. І все було б добре, якби не зустріли ту саму ідіотку, яка минулого разу «почастувала» мене «лимонадом». Поки чекали хлопців, сиділи на лавці автобусної зупинки. Тут підходить ця, Лєна (здається), вся така розфуфирена. Я ще минулого разу чітко засвоїла, що від неї можна чекати всього, чого завгодно і довіряти їй не варто. Звичайно ж, мене її поява напружила. Сідає поруч зі мною, і не моргаючи, на мене дивиться в упор, з єхидною посмішкою.