Українська література » » Рембо - Девід Моррелл

Рембо - Девід Моррелл

---
Читаємо онлайн Рембо - Девід Моррелл
Потім Шинглтон раптом направив гвинтівку в бік лісу й почав стріляти. Він устиг зробити чотири постріли, коли до нього приєднався хтось ще, потім третій, і от уже всі, крім Тісла й Орвала, безперервно стріляли — немов у багаття кинули коробку патронів, які безладно вибухають.

Досить! — наказав Тісл.

Ніхто не підкорився. Поліцейські стріляли безперервно.

Я сказав досить! — гаркнув Тісл. — Припинити!

Його ніхто не чув. Гвинтівки були різних систем і різних

калібрів. Гуркіт виходив різноголосий і приголомшуючий. Орвал, який тримав останнього живого собаку, теж кричав:

Перестаньте!

Тісл, піднявшись з улоговинки, пригрозив:

Хто ще раз вистрілить, той втратить дводенну зарплату! Це відразу вплинуло. Поліцейські затихли, стискаючи нагріті стволи гвинтівок.

Боже, — прошепотів Шинглтон. Він був блідий, шкіра обтягла вилиці, як на барабані.

Уорд облизнув пересохлі губи.

Саме так, Боже!

Ніколи ще я не був у такій катавасії, — пробурмотів хтось.

Ну що, хто-небудь влучив у хлопця, га? — запитав Мітч.

Хто-небудь поранений? Усе о’кей? — поцікавився Уорд.

Усе в порядку, — відповів Лестер.

Тісл зміряв його поглядом.

Це не так. Нас тільки дев’ять. Джеремі впав униз.

І з ним три моїх собаки. А два інших застрелені, — сказав Орвал. Він говорив монотонно, ніби автомат, і всі звернули на нього здивовані погляди. — П’ять. П’ятеро загинули. — Обличчя Орвала було сірим, як цементний порошок.

Мені дуже шкода, Орвале, — промовив Тісл.

Що тобі ще залишається? Адже це була твоя дурна ідея. Ти б міг почекати, поки за це візьметься поліція штату.

Останній собака тремтів, притиснувшись до землі, і скиглив.

— Ну, ну, ну, ну, — заспокоював його Орвал, погладжуючи по спині, він дивився на двох мертвих собак біля краю обриву. — Ми з ним поквитаємося, можеш бути спокійний. Якщо він ще живий, ми з ним поквитаємося. — Він перевів погляд на Тісла, і його голос став голоснішим. — Ти просто не міг почекати на поліцію штату, так?

Поліцейські дивилися на Тісла, чекаючи, що він відповість. Тісл поворухнув губами, але ніхто нічого не почув.

Що таке? — запитав Орвал. — Якщо тобі є що сказати, то наберися мужності та скажи.

Я кажу, що вас ніхто не примушував сюди йти. Ви насолоджувалися собою, демонструючи всім нам, який ви міцний, бігли попереду всіх, а щоб ми бачили, що ви розумніший за всіх, швиденько піднялися по тріщині в скелі та зрушили той валун. Ви самі винні в тому, що ваші собаки загинули. Ви так багато знаєте, от і могли б тримати їх подалі від краю.

Орвал затрясся від гніву, і Тісл пожалів, що розкрив рота. Пін уп’явся в землю. Не треба було йому висміювати прагнення Орвала перевершити всіх. Тим більше, що Тісл був вдячний, коли Орвал зметикував, як зрушити валун, — заліз на нього, обв’язав кінцем мотузки, а їм наказав тягти за інший

кінець, сам же використовував як важіль товсту гілку. Валун упав униз, кришачи дрібні виступи скелі.

Добре, Орвале, мені дуже шкода, — примирливо сказав Тісл. — Це були прекрасні собаки. Повірте, мені дуже і шкода.

Він відчув, як хтось поруч із ним раптом смикнувся. Це Шинглтон, прицілившись із гвинтівки, вистрілив униз, у зарості кущів.

Шинглтоне, я сказав не стріляти!

Там хтось рухався.

Тобі це коштувало дводенної зарплати. Дружина буде] дуже рада.

Але я бачив, там щось ворушилося.

Та облиш ти — бачив, бачив… Слухай. До речі, це всіх стосується. Слухайте. Ніхто з вас навіть не подряпав хлопця. Ви з такою затримкою відповіли на його вогонь, що він міг прочитати довгу молитву та спокійно втекти.

Ну чого там, Уїле, дводенна зарплата? — ображено протягнув Шинглтон. — Ви жартуєте.

Я ще не закінчив. Подивіться, скільки валяється гільз. Ви витратили половину патронів.

Поліцейські подивилися на землю — гільз було на подив І багато.

Що ж ви будете робити, якщо знову на нього наткнетеся? Розстріляєте останні патрони та станете шпурляти в нього камінням?

Усі пригнічено мовчали.

Почулося жалібне підвивання. Один із підстрелених Рембо псів був ще живий. Очевидно, куля його оглушила, тепер І же він з останніх сил намагався встати.

Орвал підхопився та зробив кілька кроків у напрямку до собаки. Раптом він похитнувся, випустив гвинтівку, якимсь дивним жестом схопився за спину й звалився на землю обличчям вниз. Уже коли він падав, знизу донісся постріл. Цього разу ніхто не відкрив вогонь.

Лягай! — скомандував Тісл. — Усім лежати! — Поліцейські витягнулися на землі. Останній собака кинувся до того місця, де лежав Орвал. Його звалила наступна куля. Припавши до землі та стискуючи кулаки, Тісл дав собі слово, що буде гнатися за хлопцем вічно, схопить його й уб’є власними руками. Він ніколи не відступить. І не тому, що він повинен помститися за одного зі своїх людей, Голта. Тепер це було щось особисте. Убитий його названий батько. Тільки зараз, роздумуючи про те, як спуститися зі скелі й добратися до хлопця, Тісл зрозумів, якої великої помилки він припустився. Не він гнався за хлопцем, а навпаки. Він дозволив хлопцю затягти їх у пастку. І, Господи, яку пастку! До найближчого міста тридцять миль по пересіченій місцевості, вертоліт розбився, собаки мертві. Хлопець, якщо захоче, може перестріляти їх усіх. Тому що місцевість за ними не рівна. Там, за вісім футів від обриву, починається підйом. Щоб відступити, їм доведеться бігти нагору по відкритому місцю, а хлопець буде стріляти в них з лісу. Цікаво, де він дістав гвинтівку та де навчився влаштовувати засідки?

У небі з’явилися чорні хмари. Над лісом прокотився грім.

РОЗДІЛ 9

Орвал. Тісл не міг відвести від нього очей. Старий лежав обличчям униз коло обриву, і в Тісла так тиснуло в грудях; що він ледве міг дихати. «Через мене», — думав він. Єдиний раз у житті він проявив необережність, а я йому не нагадав, що підніматися не можна. Він поповз до Орвала.

Хлопець нас обійде, — з розчаруванням у голосі промовив Лестер.

«Занадто розчаровано», — подумав Тісл. Він неохоче повернувся: думати потрібно насамперед про живих. їх тепер сім, і в усіх був розгублений вигляд. В усіх, крім Шинглтона.

Я кажу, що хлопець нас обійде, — продовжував Лестер. У нього були порвані на коліні штани. — Він вийде на нас із тилу.

Усі голови повернулися до положистого підйому за ними, начебто хлопець уже міг з’явитися там.

Він сюди прийде, це точно, — ледь не плачучи, сказав наймолодший поліцейський. — Боже мій, нехай мене хто- небудь звідси виведе.

Ну, йди, — сказав йому Тісл. — Біжи нагору схилом. Сам побачиш, як далеко зможеш утекти, перш ніж він тебе підстрелить.

Відгуки про книгу Рембо - Девід Моррелл (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: