Клянусь, я твоя - Поліна Ендрі

У його впевнено поставленому голосі дзвенить твердість, здатна пробити метал. Я настільки вражена, що мовчу, десь біля обм'яклої руки я відчуваю тонке лоскотання в шкіру і не відразу усвідомлюю, що це за звук. Стен нещиро посміхається, киваючи кудись у район моєї долоні.

- Давай, дай йому відповідь. Скажи, що тебе відволік твій нерадивий залицяльник, який надто туповатий для того, щоб зрозуміти, що ти на дух його не переносиш.

До мене долинає мій різкий вдих, і я раптом бачу його в зовсім іншому світлі. І мені стає його шалено шкода.

- Стен...

Він неохоче кривиться:

- Та ні, Кім, не треба. Краще візьми слухавку, не змушуй хлопця чекати.

І коли він іде, відчіпляючись від підвіконня, я проводжаю його поглядом і кидаю останній розфокусований погляд на зачинені двері. Мої груди здіймаються, коли я роблю швидкий глибокий вдих, щоб зібратися, після чого я на мить заплющую очі і знімаю слухавку...