Мала - Ліана Меко

- Контузія, так? - Слова пробиваються в мозок немов крізь щільну завісу, але досягають розуму. Заціпеніння спадає миттєво, руйнуючи цю солодку зачарованість, спускаючи з небес на землю.

Контузія. Точно. Каліцтво. Кукса замість руки. Протез, яким я, скотина така невдячна, так і не навчився користуватися. Забув, дурень, так?

Куди це мене понесло? З біса це я забувся? На дівчину задивився, про низинне згадав... Та куди мені, недолугому, каліці безхребетному?..

 - Вам пити не можна, і лікуватися треба. - Протягнула дівчина, із занепокоєнням заглядаючи в моє обличчя. А я не витримав, відсторонився, буквально відштовхнув її від себе.

Без тебе як не будь розберуся, розумниця малолітня. - Хотілося процідити, але я не промовив ні звуку. Просто мовчки встав і нетвердою ходою пішов на вихід. Ця її прямолінійність, бажання скрізь сунути свій ніс, навчити, нагадати, що я кому винен і не винен, прямо ґрунт з-під ніг вибивала. Просто прихлопнути її хотілося однією лівою. Але цей погляд її турботливий, із занепокоєнням і ніжністю на дні блакитних райдужок... серце виймав точно кліщами, тягнув із грудей, стискав до болю.

І я вже ні чорта не розумів, от чесно не розумів ні крапельки, - і в її присутності мені в цьому точно не розібратися, - чого мені більше хочеться: послати занозу малу на всі чотири боки, або... зовсім навпаки.