Мала - Ліана Меко

Не збирався пити, в руки себе взяти планував, покінчити з цією згубною звичкою. Від спиртного мігрені все частіше приходили, стан і так мерзенний: рука не слухається, незряче око і глухе вухо неабияк дезорієнтують у просторі, а від алкоголю лише короткочасне полегшення - забуття на вечір, на ранок здохнути хочеться.

Якщо вирішив ще побарахтатися заради Сергіївни, заради побратимів загиблих, то з отрутою цією кінчати треба було. У перший же день викинув усі пляшки, вичистив кухню, тверде рішення прийняв. А сьогодні знову в магазин зайшов. І коньяк сам якось у руку стрибнув. Сам себе в склянку вдома налив і сам у глотку хлюпнувся.

Злість з розуму зводила. У лещатах стискала, затягувала кожну жилу в міцний тугий вузол. Дістало. І що цьому світу, цій проклятій долі від мене треба? Чого від мене всі чекають? Чого від мене всі вимагають? Здохнути не дають. У спокої не залишають ні на день, ні на секундочку. Кругом я винен. Сергіївні винен. Побратимам винен. Ще й пігалиця ця мала... "Ви жити повинні і лікуватися". Коза малолітня! Їй ще тепер винен, чи що?

Дістали диктувати!

Спокою хотілося. Убитися, забутися, заснути, та так, щоб без снів. Щоб тиша повна в голові. Щоб жодної думки. Тому й набражився до свинячого стану, до відключки повної.

 На ранок мало кишки не виблював. Голова розколювалася так, що в очах темніло, тіло трясло в дрібному противному ознобі. Душ прийняв, води в себе влив літра два, щоб вимити з себе заразу. Не допомогло. Не годиться на роботу в такому стані. Вирішив, сьогодні залишитися. Начальник я, зрештою, чи що?..

Таблетками від голови закинувся і в ліжко назад завалився. Уже в сон неспокійний занурився, як ожив телефон, задзвонив гучною противною треллю. Хотів проігнорувати гада, але побачив ім'я помічниці. А щоб тебе муха вбрикнула! Знову ця заноза малолітня. Спокою не дає. Відбив дзвінок, відкинув телефон убік, накрив голову подушкою.

Спати буду! - твердо вирішив. Та де там - заноза наярювати стала, точно пожежа там у неї сталася, не менше. Не витримав. Відповів на десятий дзвінок.

- Назаре Андрійовичу! - завіщав противний голос малої, і я поморщився. - Ну що ви слухавку не берете? Мене тут нафтобаза з ранку дістає! Машину вимагають забрати, і терміново!

Та щоб вас усіх підняло і вертіло! От причепилися. Поспати вже не можна. Півроку якось справлялися без мене, а тут ні дня не можуть протягнути! Знущання.

Послати хотілося помічницю під три чорти, та совість збрикнула.

- Приїду. - Прохрипів у слухавку і відключився.

Змусив себе встати. Змусив себе поїсти. Знову прийняв душ, влив у себе ще два літри води. Легше не стало, але вибору не було, треба йти.

Поки дійшов пішки до офісу в голові трохи прояснилося, і навіть нудота відступила. Та тільки на поріг ступив, як помічниця, налетівши на мене, наче шуліка, головний біль повернула у квадраті.

- Ну що таке, Назаре Андрійовичу? Ну ви чому на дзвінки не відповідаєте? Вони мене весь ранок терзають! Наче я вирішую тут щось. Талдичу: машина не моя, та в мене й посвідчення-то немає навіть! А вони: заберіть-заберіть. І ви ще на телефон не відповідаєте. Я їм ваш номер дам, нехай вам телефонують. - Волала істерична дівчина, розмахуючи руками.

Я скривився - не голос, а вереск бензопили, їй богу. Пройшов до столу, узяв графин із водою, спустошив.

- Назар. - Видав хрипко, поборовши черговий напад нудоти - вода грудкою впала в шлунок.

- Що? - пискнула дівиця.

- Назаром мене називай. Ти хоч і дитя, але я не такий уже й старий. - Повторив репліку, яка так її засмучувала. Але помічниця не відреагувала, і про дев'ятнадцять не стала нагадувати. Руки на грудях склала і ніс догори задерла.

- Ви за машиною їхати збираєтеся чи ні? - Запитала з виглядом суворої вчительки. Ніжкою по підлозі застукала. Ти диви, ділова яка, мені аж смішно стало.

- Нє, навіщо? - Протягнув я, махнувши рукою, продовжуючи спостерігати за дівчиною.

Мала від обурення роздулася, як риба фугу, того й гляди лусне.

- Та ви знущаєтеся? - Спалахнула дівчина, змахнувши руками. - Та там нафтобаза!.. - Завищала, задихаючись, збиваючись і заїкаючись. - Та там заявок купа! А в нас машина стоїть порожня, простоює!

- Ну то й що? - Я знизав плечима.

- Та як що? Ви взагалі бізнесмен чи хто? Та хто так робить? Це ж доходи ваші! Клієнти підуть...

Я розсміявся. Мені хоч і було до межі погано, але дівчина в цьому своєму обуренні мала такий комічний вигляд, що я навіть про головний біль забув. Замилувався цією її емоційністю.

- Ти ж сама казала, що доходів багато і це проблема. - Нагадав я з усмішкою.

Дівчина спочатку втупилася нерозумно, моргнула, потім цокнула язиком і губи підібгала.

- Ну ви точно знущаєтеся. - Головою похитала, різко розвернулася і сіла за стіл. В екран втупилася демонстративно. Надулася як півтори нещастя.

- Та заберемо ми машину, мала, заспокойся. - Протягнув я м'яко. Вона не відреагувала, губи тільки щільніше стиснула. - Наступного тижня поїду. Але тобі зі мною доведеться їхати.

Цього разу дівчина підняла погляд. Втупилася на мене блакитними очками. Моргнула нерозумно.