Тепер моя - Ханна Еванс

Олівія 

Бачу, як Алан йде до нас. Вираз його обличчя говорить про те, що закінчиться все погано.

Ну ось, навіщо, я так зробила?!

Весь час, коли Алана не було, сильно злилася на нього. Через те, що він мене покинув. Одразу після нашого першого поцілунку. А тоді через тих хлопців, які назвали мене власністю Алана. Набридло відчувати, що я річ. Стільки днів його не бачила, він навіть не зателефонував. Лише охорона повідомляла, інколи, потрібну інформацію.

Дивлюся у його очі, а серце шалено б'ється. Бачу сірий погляд, яким він мене пропалює, аж ноги підкошуються. Помічаю, як на нього дивляться інші студентки. У душі з'являються дивні відчуття. 

Що це? Я ревную?

Якісь змішанні емоції. Ось тому й цілую Алекса у щоку. Та це моя велика помилка. Бачу, як Алан наближається до нас. Помічаю, наскільки він злий. Потрібно щось робити.

Виходжу за спини Алекса і врізаюся у груди Алана. На що, він гарчить.

 - Олівія, відійди! З тобою пізніше поговоримо.

Мені стає нестерпно жарко, ніби мене кинули у кип'яток. Хочеться відійти, але всупереч здоровому бажанню, роблю навпаки.

 - Алан...

 - Я сказав, відійди!

Друзі обертаються. Бачу, як до нас біжать охоронці. В цей момент, розумію, що через свою витівку підставила Алекса. Тому кажу те, що сподіваюся, врятує ситуацію.

 - Друзі, знайомтеся, це Алан - мій наречений!

Вони дивляться шоковано. Всі, крім Емілі, вона ж то знає. Бачу обличчя Алекса, який стоїть примруживши очі. Тоді дивлюся на Алана, він сильно напружений.

Швидко хапаю його за руку і в пориві емоцій, цілую легенько в губи. В цей момент, його очі темніють. Алан притискає мене до себе та поглиблює наш поцілунок. Ніби хоче показати, що я його.

Не в змозі впоратися з відчуттями, які обрушилися немов цунамі, відповідаю на поцілунок. Мене, як і в минулий раз пронизує струмом. Смак умілих губ і такий знайомий аромат, змушує тремтіти. Ноги стають ватними, серце тарабанить з величезною силою, внизу живота виникає приємне тепло.

Від такого поцілунку, забуваю, де ми знаходимося. І те, що на нас всі дивляться здивованими очима. Студенти, які поруч проходили, мої друзі, а також Алекс. Мені не хочеться його засмучувати, він хороша людина, правильна. Та давати якусь надію, теж, або піддавати Алекса небезпеці.

Відстороняюся і опускаю свій погляд. Стає соромно за цю пристрасть, яка відбулася перед усіма. На що, Алан сильніше стискає мою руку і переплітає наші пальці. Тоді дивиться на Алекса.

 - Я наречений. А ти, хто?

М'яко кажучи, я здивована його діям. Помічаю, як Алекс довго мовчить, а тоді говорить.

 - Алекс, друг Олівії.

 - Друг кажеш? Дивно, але я знаю друзів моєї нареченої. Тебе ж, вперше бачу!

В цей момент, серце вистрибує з грудей і я гублюся. Та цього разу, Остін рятує ситуацію.

 - Я Остін. Ми недавно почали дружити. Тому й не знайомі ще. Гаразд, нам час. Так, Алекс?

Тоді обіймає Емілі.

 - Ходімо друзі. До зустрічі Олівія, завтра зустрінемося.

Каже вже Алекс. У мене ніби ком у горлі, не можу видавити жодного слова, лише махаю їм рукою. Зазвичай, я зовсім не така. Та поруч з Аланом, мене ніби паралізує і я не можу йому перечити, чи витримати його напору.

Олівія, зберися...

Свару сама себе і проводжу друзів поглядом, не в змозі подивитися в очі Алана. Мені чомусь соромно і страшно.

Раптом, Алан мене розвертає і бере руками моє обличчя. Тоді опускається своїм чолом до мого і видихає в губи.

 - Ну, Олівія Адамс, що це було?

 - Що ти, маєш на увазі?

 - Ти знаєш. Тільки не забувай про те, що ти моя наречена. Щоб це був перший і останній раз. Ти зрозуміла?

Далі хапає за руку і тягне до машини, охорона йде за нами. На очі навертаються сльози. Йду далі, не заперечую. Ми сідаємо в машину і рушаємо. Після слів Алана, навіть дивитися на нього не хочу. Образа душить зсередини.

Невже він думає, що я його власність?

 - Відвези мене додому.

Тихо кажу. Алан повертає голову до мене.

 - Не зрозумів?

 - Що таке, містер Алан? Ваша ручна тваринка, не слухається? Не робить так, як ви того хочете?

 - Олівія, що з тобою?

 - Це з тобою що?! Я тебе не розумію.

Він різко гальмує.

 - Алан, що ти робиш?

 - А ти?! Олівія, ти на моїх очах фліртувала з тим...

 - Алан! Припини. Я з ним не фліртувала.

 - Ну так, звичайно, мені просто здалося. Тільки ти мене погано знаєш, якщо думаєш, що зі мною так можна!

Сумно посміхається і дивиться перед собою. А я дивлюся на нього не моргаючи, стараюся прогнати сльози, які збираються в очах.

 - Олівія, я...

 - Просто відвези, мене, додому.

Він ще деякий час дивиться на мене, а тоді тисне на педаль газу. Ми їдемо на великій швидкості. Я така зла і ображена на нього, що мені байдуже на все. Під'їжджаємо до мого будинку, виходжу з машини, але Алан йде за мною. Зупиняюся...

 - Я лише до квартири доведу і все.

Тоді швидко йду, відчуваючи на собі його погляд. Підходжу до дверей і вже хочу їх закрити, але кажу наостанок.

 - Знаєш, я ще добре подумаю над тим, чи дійсно нам варто одружуватися. Дякую, що дав право вибору.

А тоді з силою закриваю двері. Чую лише...

 - Олів...

Тихо сповзаю по дверях і плачу. Сльози душать зсередини.

Чому в мене так завжди? Невже, я не можу бути щасливою? Вперше мені хтось по - справжньому подобається, навіть більше...

   Дорогі мої, дякую за зірочки❤️

Гортайте далі...