Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

– Я пожертвував другом тільки заради того, щоб вижити самому, і Гаяз обов'язково зробив би те саме, але не встиг. Та інших варіантів у нас просто не було! – зло наїжачився чоловік, а потім пройшовся туди-сюди вздовж столу і після деякої паузи додав: – Я лише спробував пояснити тобі, що насправді чекає на дівчину, яка наважиться пов'язати своє життя з Еріком Адлером.

– Я не вірю жодному твоєму слову. Та й взагалі, до чого тут Ерік? – обурилася дівчина.

Ще не вистачало, щоб цей виродок ліз не у свою справу.

Герард криво посміхнувся, похмуро зсунувши брови, він глянув на Тіну зі співчуттям.

– При тому, що зовсім скоро саме він очолить систему, яка нещадно калічить, знищує, підкоряє собі будь-кого та кожного, хто стане на шляху. Вся біда в тому, що ти зовсім не розумієш, у що вплуталася, хто такий Ерік Адлер і чого від нього чекати, – похитав головою чоловік.

В очах Тіни спалахнула злісна ненависть, вона напружено про щось міркувала. Їй хотілося образити його, висміяти, вдарити, принизити, плюнути йому в обличчя, але дівчина ніяк не могла стримати сліз, бо почувала себе пригніченою до глибини душі. Вона могла продовжувати пручатися, але що якщо Герард правий? При одній тільки думці про це дівчина вся стиснулася від відчаю, раптом виразно усвідомивши, що їй прийняти таку ситуацію буде дуже важко. До того ж, усе, що з нею сталося, явно свідчило про те, що є сенс вислухати його версію. Вона витерла очі тильною стороною долоні.

– Значить, ти в курсі всіх останніх пліток, чуток і так далі, мабуть, Герарде?

Чоловік задихнувся від такої образи. Його обличчя налилося люттю.

– Ти думаєш, що коли я врятував тебе, значить, небезпека минула? Ні! Все тільки починається, – зловтішно посміхнувшись, пообіцяв він.

– Тоді навіщо врятував мене? – Тіна з цікавістю вдивлялася в його очі, сподіваючись прочитати у них відповідь швидше, ніж він сам наважиться відповісти на її запитання.

– Я зрозумів, що мене «злили»! Усунути тебе повинен був саме я, але зовсім несподівано для себе опинився поза грою.

Тіні стало тошно, у неї запаморочилося в голові. Вона вперлася руками в свої коліна, але відразу кивнула і натягнуто посміхнулася собі.

– Зважаючи на все, і ти вже покійник, так? Що тобі від мене потрібно? Хочеш шантажувати Еріка? – Логічно припустила дівчина.

– Це марно і безглуздо, – приречено зітхнув він. – Скажімо так: в ім'я спокути своїх гріхів я вирішив зробити добру справу.

Тіна скривилася і знизала плечима, але не сказала жодного слова. Від неї майже нічого не залежало. Добре, що він не посягає на її життя.

Герард деякий час мовчав і сердито дивився на Тіну, а потім нервово провів рукою по короткому волоссю і вказав пальцем на невелику дорожню сумку, що лежала біля його ніг.

– Я попрацював, зібравши тобі в дорогу все потрібне.

Він нахилився, розстебнув блискавку, ширше розсунув краї сумки і засунув у неї руку.

– Новий паспорт та квиток в один кінець: вони можуть стати в нагоді для виживання. – Тіна змінилася в обличчі. – Втекти від Еріка буде не так легко, як здається на перший погляд…

– Я не збираюся тікати від нього! – не втрималася Тіна.

– Та мені взагалі начхати. Я ж сказав, що роблю це для себе, розумієш? – зневажливо пирхнув чоловік і жбурнув сумку убік. – Я даю тобі шанс. Той шанс, про який сам мріяв відколи став ланцюговим псом при королівському дворі.

Він похнюпився, похмуро дивлячись в одну точку. Його голос звучав так, ніби думками він десь далеко. Герард важко зітхнув, а потім різко труснув головою, ніби намагаючись скинути вантаж спогадів, що наринули.

– Вірний пес, який просто зобов'язаний ловити кожну її ласку і захищати її від будь-яких посягань. Завжди біля ніг коханої господині.

– Просто відпусти мене. Я хочу піти, – попросила Тіна, перервавши потік його незрозумілих почуттів та думок.

Вона сиділа, зчепивши руки під животом. Ребра нили, найменший рух завдавав болю, але ще сильніше страждала душа, ніби хтось нахабно розвернув у ній усе добре й обнадійливе.

– Я не тримаю тебе. Можеш йти.

Герард відпускає її? Ще раз окинувши невелику кімнату без вікон уважнішим поглядом, вона зробила висновок, що знаходиться в добре оснащеному сучасним охоронним обладнанням підвалі: двері броньовані, безліч моніторів камер відеоспостереження, які поки що були вимкнені. То була кімната-сейф. Дівчина підозрювала якусь каверзу з його боку і тому не поспішала встати і піти. Він збирався ще щось сказати, вона зрозуміла це по його погляду.

– Звичайно, тобі навряд чи захочеться бачити те, що буде далі, – з розумінням промимрив чоловік і відвернувся. – Жінці байдужа доля дитини, а мені яка справа до неї? – Раптом сказав він сам собі.

Тіна підняла на нього обурений погляд і інтуїтивно припустила, що Герард справді прагне їй допомогти. Вона боялася довіряти йому, але водночас відчувала дивну потребу відверто поговорити з ним. У нього були відповіді на питання, які вона все ж таки прагнула отримати. Можливо, вона сподівалася, що він зможе хоч щось прояснити.

– Хто ці люди, які прийшли за Еріком? Чому вони так агресивно змушують його до чогось і вимагають підпорядкування? – схвильовано запитала Тіна, всім серцем переживаючи за коханого чоловіка.