Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

Герард прочитав на погляд дівчини бажання кинути в нього склянкою, тому він попередив її:

– Я врятував тебе сьогодні. Хіба тобі це нічого не означає?

– Чому ти врятував мене? Хто ти такий?

Непідробне сум'яття на її обличчі змусило його перейти до справи.

– Мене звуть Герард. Я професійний чистильник, як ти вже, мабуть, і сама здогадалася.

– Кілер! – промовила Тіна з такою ненавистю та злістю, що чоловіка це зачепило.

– Я не люблю цього слова. І твоєму батькові воно теж не подобалося. Кому сподобається, коли його називають убивцею?

Тіна постаралася підвестися з ліжка, обличчя її скривилося від болю. Стиснувши зуби, вона таки встала. Не могла більше лежати. Почувши обурливу брехню, вона була готова вчепитися йому в горло.

– Мій батько був солдатом, порядною людиною та гарним сім'янином. Не смій чорнити його добре ім'я! Я не дозволю! – гаряче заперечила дівчина, ледве стоячи на ватяних ногах з тремтячими руками.

Герард сумно посміхнувся.

– Ти маєш характер, і я це оцінив, але прошу, заспокойся. Ти носиш дитину, а я говорю все це не для того, щоб розлютити тебе.

Вона замотала головою з боку на бік. Герард не зміг зрозуміти, киває вона на знак згоди або, навпаки, палко заперечує його слова.

Від хвилювання вона почала задихатися, втягуючи повітря, наче не могла дихати носом. По її гарному обличчі бігли сльози, а очі були червоні й опухлі. Герардові стало шкода дівчину, але він був змушений розповісти їй все прямо зараз.

– Ти краще сядь, – чоловік кивнув їй на стілець, а сам розташувався навпроти. – Якщо сядеш, я тобі все поясню.

Тіна відчувала слабкість у всьому тілі, тож сперечатися не стала й сіла.

– Я та Гаяз служили за контрактом у гарячих точках. Ми були дружні, до біса відважні і пишалися тим, що дійсно брали участь у бойових діях, а не відсиджувалися в штабі. І головне – нам подобалося вбивати, – уточнив він, щоб Тіна потроху переставала вірити, що її батько був безгрішний. – При виконанні завдання ми обидва зазнали тяжких поранень, – він показав пальцем на шрам на своєму обличчі. – Загалом нас списали як зіпсований товар і просто викинули за непотрібністю. Чим зайнятися двом солдатам, які життя свого не мислять поза армією і без війни?

Герард посміхнувся. Тіна спохмурніла, їй було неприємно чути таку правду про людину, яку вона завжди безмірно любила, вважаючи ідеальним чоловіком. Цієї секунди обличчя Герарда здалося Тіні ще огиднішим, ніж вона його запам'ятала. Випуклий широкий потворний шрам на його засмаглому обличчі побілів, наче мітка, якою його таврували зловмисні сили. Він дивився кудись перед собою в порожнечу. Дівчина мимоволі поцікавилася: як би зараз виглядав її власний батько?

– Я не вірю тобі, не вірю! – Засумнілася Тіна в правдивості розповіді незнайомої їй людини.

– Це твоя справа – вірити чи ні, – голосно і роздратовано сказав Герард. – Просто слухай та роби висновки. Я не маю часу з тобою сперечатися, переконувати тебе.

Тіна зчепила руки в замок, зневажливо підібгавши губи. Вона пильно подивилася на чоловіка, проте їй доведеться вислухати його.

– Гаяз знайшов людину, яка давала нам «роботу». Нашим завданням було не просто усунути об'єкт, а зробити так, щоб ніхто не зрозумів, що смерть була заподіяна навмисне і була насильницькою. Ми віртуозно справлялися з метою, навіть не припускаючи, що весь цей час нас тестують і перевіряють.

Дівчина підняла на нього довгий задумливий погляд і почала уважно слухати.

– Коли випробувальний термін закінчився, попередньо озвучивши нечувану суму гонорару, нам запропонували чергову угоду. Ми мали шанс відмовитися, але ми не змогли – вирішальним аргументом стали великі гроші, їх нам перерахували буквально відразу. Пізніше кожен із нас отримав фото своєї мішені. Я повинен був убити Гаяза чи самоусунутись. Зрозуміло, що нас вирішили стравити один з одним. Ми зустрілися, щоб обговорити ситуацію, і вирішили, що круто влипли й гадки не маємо, кому і навіщо це знадобилося. Після довгих роздумів вирішили ризикнути і відмовитися від угоди та грошей, тож попрямували до нашого координатора, але знайшли його мертвим. Все виявилося набагато гіршим, ніж ми припускали. Того ж вечора Гаяз повідомимо мені, що Марі, тобто твоя мати, зникла.

Тіна слухала, затамувавши подих, ніби не існувало нічого важливішого за це одкровення людини, яка позбавила життя свого друга. Герард опустився і винувато знизав плечима.

– Я зрозумів, що заради дружини Гаяз зважиться на будь-що, а його дзвінок став для мене свого роду попередженням. Можливо, я застрелив його підло, вважаючи, що почуття його маленької дочки не рахується, а Гаяз, в принципі, був готовий до смерті. А можливо, я злякався тоді… За що ніколи не пробачу себе.

– Ти – нікчемний зрадник! Жалюгідний покидьок!

Тіна беззвучно плакала, згадуючи той жахливий день, коли втратила найріднішу людину і пережила страшний шок. Вона ненавиділа Герарда всім серцем.

– Замовчи, дівчинко, – стомлено промовив він. – На мені стільки гріхів – мені каятися безглуздо!

Його холодний, похмурий голос пролунав у тиші з почуттям гіркої туги та розпачу.