Українська література » » Контррозвідка - Андрій Гуляшки

Контррозвідка - Андрій Гуляшки

---
Читаємо онлайн Контррозвідка - Андрій Гуляшки
кам'яній підлозі великі уламки скла.

Якби не ці дрібні, але фатальні помилки, я ніколи б не побачив у злочині диверсії і вважав би, як і мій колега Славі Ковачев, винуватцем учителя Методія Парашкевова.

Авакум трохи постояв біля вікна. По вулиці повагом ішов, розгублено дивлячись перед собою, молодий чоловік у пом'ятому фетровому капелюсі. «Чоловіки носять капелюх, як правило, зсунутим до правого вуха,— подумав Авакум.— А цей зробив навпаки, зсунув капелюх до лівого вуха». Потім раптом згадав, що стоїть спиною до полковника. «І непристойно, і не за статутом»,— дорікнув він сам собі її швидко повернувся на своє місце.

Полковник знову почав шукати в шухляді сигарету. Авакум згадав чоловіка у фетровому капелюсі. «Мабуть, дізнався про щось неприємне, а чи схвильований чимось, що переплутало його плани»,— подумав він.

Славі Ковачев стримано зітхнув, труснув головою й підвівся. В нього ще був самовпевнений вигляд, але капітан трохи зблід, а зморшки на чолі та навколо очей стали наче довшими й глибшими.

«Тепер його амбітність звивається, як гадюченя під чоботом»,— подумав Авакум і раптом відчув, що якийсь особливий, ледь відчутний жаль сповнює його серце. Проте кого він жалів у цю мить більше — сумного чоловіка у фетровому капелюсі чи свого збентеженого колегу, Авакум не міг би сказати.

Полковник нарешті знайшов сигарету, пильно подивився на неї і раптом, ніби розсердившись, зім'яв і кинув у кошик. Він мовчки глянув на Славі Ковачева, знизав плечима і сказав:

— Ну, ви, товаришу капітан, мабуть, просите дозволу йти?

— Прошу дозволу йти,— тихо відповів Славі Ковачев. Полковник підвівся і подав йому руку.

— Дякую за ваші старання.

Славі Ковачев поморщився, наче раптом у нього заболів кутній зуб.

— Ви можете ще сьогодні повернутися на свою службу,— сухо сказав полковник.

Славі Ковачев підійшов до Авакума, щоб попрощатись. Він потис вологою рукою руку свого колеги й усміхнувся. Волога рука, усмішка, сердечне, дружне рукостискання — все це ще більше засмутило Авакума. Сидячи в кріслі, він схилився і розглядав кольорові узори на килимі.

Полковник Манов підійшов до нього і поклав руку на його плече.

— Сьогодні на обіді ти будеш моїм гостем. Зараз же скажу Христині, щоб приготувала локшину зі свіжою капустою та чорним перцем. Це ж твоя улюблена страва, так? Скажу їй також, щоб поставила під кран дві пляшки «Карловського міскету». Ми благословимо твою улюблену угорську страву нашим вином, і наслідок буде чудовий.

Доки Авакум добирав найвишуканіших слів, щоб відмовитись від запрошення, начальник управління вже переказав дружині своє прохання по телефону. Обличчя його світилось радістю. У цю мить він здавався молодшим. Таким пам'ятав його Авакум з тих років, коли вони разом з Мановим працювали в оперативному відділі.

Поклавши телефонну трубку, полковник склав руки на столі й прокашлявся.

— Товаришу Захов,— почав він і знову покашляв, щоб очистити голос від інтимних ноток.— Мені відомо, що у вас відпустка, правда ж?

— Так, у мене чергова відпустка за рік,— відповів Авакум. «Знов починається гра в піжмурки»,— подумав він і додав: — Я тимчасово урвав свою відпустку, але вирішив із завтрашнього дня поновити її.

— Так, так...— кинув за звичкою полковник.— Дуже добре! Це ваше право, звичайно. Море, пляж, сонце — приємні речі, що й казати. Людина лежить, відпочиває, ні про що не думає. Словом, живе безтурботно і щасливо.

Авакум раптом згадав, що завтра в нього зустріч із Сією, і всміхнувся.

— Так,— полковник зітхнув.— Я дуже радий. А ваш Методій Парашкевов, між іншим, перебуває за крок від зашморгу. Мушу сказати вам, нічого втішного не чекає цю людину.

Авакум відчув на щоках вогонь.

— Ви, здається, збирались їхати у Варну, на Золоті Піски, чи кудись-інде? — говорив полковник.— Я щоліта даю собі слово повалятись на цих пісках, але далі, ніж до села Банкя, де є мінеральні джерела, не їду. А ось узимку інколи доводиться мені їхати до моря... По службі, звичайно... Проте хочу підкреслити, що становище цього Методія Па-рашкевова зовсім погане. Ви, мабуть, знаєте, що правосуддя керується незаперечними фактами і очевидними доказами. А всі незаперечні факти і очевидні докази — проти вашого вчителя, хоч як це сумно для вас. Певен, що ваші гіпотези в даному разі цілком слушні, але правосуддя вимагає фактів, а не гіпотез. Незаперечні відбитки пальців Методія Парашкевова на розбитому склі — це факт, адже так? А те, що залізний прут зігнутий назовні, а не всередину,— байдуже! Прути можна згинати і назовні, і всередину, на те вони й прути. Отже, хочу сказати, товаришу Захов, що тільки тоді, коли ваша гіпотеза буде підкріплена фактами, тобто коли ми знайдемо і затримаємо особу «ікс», Методій Парашкевов побачить, як то кажуть, білий світ. Але річ не тільки в Методії Парашкевові. Якщо слідство почнеться і закінчиться вчителем, плани ворогів будуть здійснені — справжній злочинець, можливо шпигун, лишиться на волі з розв'язаними руками... Такий досвідчений, хитрий і спритний шпигун на кордоні! Уявляєте, товаришу Захов, що це означає?

Так... Але кажуть, що на Сонячному Березі приємніше, ніж на Золотих Пісках. Це правда? В такому разі, чому б вам не поїхати туди?.. Грітиметеся на дюнах, дихатимете вологим морським повітрям... Може, знайдете в якомусь ресторані і гарячу локшину зі свіжою капустою...

Тепер Авакум не відчував вогню на своїх щоках. Навпаки, йому неначе ставало все холодніше й холодніше. Він неуважно слухав полковника, деяких слів навіть не чув, бо кілька разів перед його очима промайнули рожеві фасади будинків з жовтими балкончиками, а до слуху доносилося знайоме дзюркотіння фонтанчика. «А чому вона все-таки не хоче більше зустрічатися з інженером?» — подумав Авакум. Полковник пророкував шибеницю Методієві Парашкевову й обіцяв гарячу локшину з капустою Авакумові. Він говорив про Сонячний Берег, але хтозна-чому замість піщаних дюн Сонячного Берега перед Авакумовими очима попливли ті білясті куделі туману, які він бачив у глибоких урвищах Зміїці. «Невже повісять Методія Парашкевова?» — подумав Авакум і раптом відчув, що на душі

Відгуки про книгу Контррозвідка - Андрій Гуляшки (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: