Українська література » » Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

---
Читаємо онлайн Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Треба ти… — процідив крізь зуби Глод і повернувся до вхідних дверей — там уже стояли, відхекуючись, Притула з Деревієм. Обоє стискали в руках зброю. — Виловіть цього моржа на хер! І заберіть Стаха від того дебіла! Не відпишеться потім! На Серьогу гляньте!

Сказав — і відразу зрозумів: стільки справ одним махом двоє людей не зроблять, навіть не зрозуміють, що слід робити насамперед. Подумав — і негайно викинув ці думки з голови. Просто перед собою він бачив останні двері, за якими зачинилися ще двоє малолітніх придурків. Кількома кроками подолавши відстань між басейном і власне парильнею, Глод рвонув двері на себе і ступив до пекла.

Пара огорнула своїми густими жаркими обіймами, він одразу відчув, як обважніло тіло, піт маленькими потічками почав заливати очі. Роздивитися нічого не встиг — ліворуч щось ворухнулося, та опер, повернувшись досить зграбно, замахнувся і вдарив руків'ям «Макарова» туди, де був рух, відчув зойк, замахнувся і вдарив ще раз. Одна гола постать присіла на підлогу біля його ніг, друга шаснула на полок, для чогось залізла на верхню полицю і потягнула на себе простирадло. Відштовхнувши ногою нападника, Макс зняв із запобіжника пістолет, чого не зробив раніше, і, не думаючи довго, пальнув у стелю.

— Міліція, мать вашу! Виходьте по одному на свіже повітря, суки, бо інакше отак голими вас на вулицю витягну! Кожного! Сам особисто витягну! — свою обіцянку він підтвердив другим попереджувальним пострілом, і хлопці, один, прикриваючись простирадлом, інший — руками спереду, обережно вийшли з парної. Біля краю басейну вже стояв Деревій, наставивши на Рожнова пістолетне дуло, а той тримався за поручень драбинки і вигукував:

— Я сам! Я сам! Я сам! Я сам!

— Заїло його, — кинув Деревій Максові через плече, але сам не поспішав витягати хлопця з холодної води за руку. Глод відмахнувся. Затримані перестали його цікавити, тепер більше хвилював стан Корбута.

У роздягальню вже набилося досить багато народу. Наспілі «соколята» тримали за руки Сташенка. Він не дуже й виривався, бо той, хто стріляв у опера, лежав на підлозі в позі ембріона, закривавлений і нерухомий. Та й тримали його бійці не дуже міцно, швидше для порядку, аби вдруге не напав на бандита. Притула поскидав на підлогу весь одяг з лавок і зустрів появу Макса радісним висновком:

— Більше стволів тут немає! Зате диви! — він переможно показав трубку мобільного телефону, котру попри всю довколишню колотнечу акуратно тримав двома пальцями правої руки за краї. — І оце з цього стріляли! Самопал! — так само двома пальцями він тримав у лівій руці револьвер.

— Я щасливий. Не замацай тільки, — Глод іще раз обвів поглядом кімнату, зупинився на столику, заставленому повними й порожніми пляшками, горілчаними та пивними, взяв почату півлітру теплої горілки, ні на кого не дивлячись, зробив солідний ковток, а потім несподівано навіть для себе розгатив її об стіну просто за спинами затриманих.

— Ну! — не стримався один з них, той, що спромігся не забути про простирадло.

— Гну! — гаркнув Глод, не звертаючи ні на кого уваги. — Одягатися, суки, і бігом мені, бігом! Час пішов! Я кому сказав!

Затримані кинулися шукати в загальному рейваху свої речі. Нарешті Деревій привів до гурту останнього — Рожнова, котрий виглядав найбільш переляканим з усіх.

— Я не стріляв! — вигукнув він просто з порога.

— Зате я зараз стрельну! — подався до нього Сташенко, та «соколята» завбачливо взяли його за руки. — Стрельну, стрельну, туди твою маму нехай! Штани вдягай, не відсвічуй яйцями!

Тіло Корбута ніхто не рухав. Не наважився і Глод, лише покликав його на ім’я. «Швидка» наспіла саме тоді, коли троє затриманих встигли абияк одягнутися і стояли, скуті наручниками, а четвертий і далі лежав без ознак життя. Лікарка з медбратом проштовхалися крізь невеличкий натовп, що зібрався біля входу до сауни, оцінила ситуацію і коротко наказала:

— Покладіть пораненого на лавку, на спину, потім — геть звідси.

— Що з ним? — медбрат тицьнув пальцем на побитого.

— Стріляв, — Сташенко обмежився цим поясненням, на що негайно отримав від лікарки відповідь:

— Садисти. Так, давайте хутчіш, мужчини, чи ви хочете, аби звідси трупи винесли?

Тут же, біля рецепції, Глод з’ясував особи затриманих. Рожнов підтвердив — він таки Рожнов Ігор. Той, хто прикривався простирадлом, виявився його другом Євгеном Скляренком. Третій, той, хто намагався напасти на опера, назвався Степаном Домовиком.

— Четвертий хто? Стріляв — хто?

— Дорофеєв… Костик… — нявкнув Рожнов, відразу визвірився на Домовика. — Чого зириш? Не ми стріляли! Ми не знаємо його! Так, за компанію пішли! Товаришу начальник, у нього — судимість, він — бандюга, товаришу…

— Цить! — перервав Глод. — У тебе ще буде можливість допомогти слідству.

Повз них медбрат разом із водієм «швидкої» пронесли ноші з тілом Корбута. Обличчя йому не закрили, це Макс сприйняв за добрий знак. За ношами квапливо йшла лікарка. Глод спробував зупинити її й розпитати, але вона лише відмахнулася. Назустріч цій процесії поспішала інша бригада «швидкої». За кілька хвилин вони винесли на ношах побитого Сташенком хлопця. Сам Стах на всю силу легенів сварився з молодим лікарем, переконуючи його забути в цьому випадку клятву Гіппократа.

— Я напишу доповідну, куди треба напишу, і вас, капітан чи хто ви там, під суд віддадуть! — викрикував лікар. — Скільки можна?

— Він стріляв у нашого працівника!

— Це не має значення! Ви б усе одно його скалічили. Не його, так іншого!

— Слухай, ти…

— Ні, це ти слухай, придурку, ти слухай! Ти зробив хлопця інвалідом, уже зробив, без суду й слідства, я ж бачу, не сліпий!

— А він із нашого товариша трупака зробив, ти розумієш чи ні!

— Виживе ваш колега. Здоровий, як бугай.

Відгуки про книгу Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: