Зарубіжний детектив - Агата Крісті

— Певний.

— Справді?

— Він так гадає. І не байдужий до цього. Кремер називає ФБР «клятою зграєю» і «ватагою вбивць». Довідавшись, що на місці злочину побували три фебеерівці в той самий час, коли загинув Елтхауз, він, очевидно, відкинув решту версій. Але ж Кремер — досвідчений поліцейський, і якби там була інша ниточка, він би за неї вхопився. Одначе такої ниточки, видно, не виявилось. І справді, якщо Елтхауз був уже мертвий, коли в квартиру проникли фебеерівці, то чому вони про це не повідомили в поліцію? Звичайно, не називаючи себе і вже після того, як пішли з квартири. Однак вони чомусь вирішили за краще мовчати. Напрошується запитання: чому? Те саме й щодо кулі. Мало хто з убивць може додуматись, що куля пройшла навиліт, ударилася в стіну і впала на підлогу. А вони знайшли її і забрали з собою. Для такого стріляного вовка, як Кремер, це дуже важлива обставина. Тож мені й не дивно, що ви запитали, чи справді він певний.

Вулф звів на мене похмурий погляд і промовив:

— А хто цей Регг, про якого згадував містер Кремер?

— Річард Регг — найголовніший фебеерівець у Нью-Йорку. Він керує місцевим управлінням ФБР.

— Але ж він знає чи здогадується, що Елтхауза вбив хтось із його людей?

— Про це слід запитати в нього самого. Регг, може, й знає, що це зробив хтось із його людей, а може, й не знає — адже сам він там не був. Він не такий дурень. Вистачає в нього розуму й для того, щоб не вірити усьому, що йому доповідають підлеглі. А це має значення?

— Можливо. Можливо, навіть дуже велике.

— В такому разі, на мою думку, він або напевно знає, що Елтхауза вбили його люди, або вважає це ймовірним. А то він був би з Кремером куди відвертіший, коли той прийшов просити в нього допомоги. Часом ФБР любить зробити послугу місцевій поліції, коли це йому нічого не варто — скажімо, не вадить їхньому престижу. Крім того, Регг, певно, знає, що Кремер не став би заперечувати проти негласного обшуку фебеерівцями квартири Елтхауза. Адже поліція, як ви знаєте, робить це також. Отож можливо навіть, що куля лежить у шухляді самого Perra.

— А яка ваша власна думка? Ви згодні з містером Кремером?

— Дивне запитання з вашого боку. Ні я, ні ви поки що не можемо мати власної думки. Може, Елтхауза застрелив домовласник за те, що той не заплатив вчасно за квартиру. Або… або… або…

Вулф кивнув головою:

— В цьому ми й повинні розібратися. І почнете ви сьогодні ж, а з чого — вирішуйте самі. Може, з сім'ї Елтхауза. Його батько, Девід Елтхауз, якщо не помиляюсь, — дамський кравець?

— Так. Сьома авеню. — Я зліз із більярдного столу і став на ноги. — Оскільки нам краще, щоб убивцею виявився не співробітник ФБР, то, мені здасться, нас не повинно цікавити, який матеріал Елтхауз зібрав про ФБР.

— Нас цікавить усе! — Вулф зробив гримасу. — І якщо вам трапиться людина, з якою, на вашу думку, мені треба буде поговорити, ведіть її сюди. — Він знов зробив гримасу й додав: — її чи його.

— Охоче. Перший візит я складу в редакцію «Газетт». Перегляну там вирізки, а крім того, в Лона можуть знайтися які-небудь неопубліковані факти. А щодо зустрічі з вами, то як я приведу сюди й виведу звідси чужу людину? Може, вони стежать не тільки за парадними дверима, а й за чорним ходом?

— Через двері. Ми розслідуємо вбивство, до якого ФБР непричетне. Принаймні так містер Регг заявив містерові Кремеру. І цього разу містер Кремер на нас не поскаржиться.

— В такому разі, мені нема чого оглядатися на «хвоста»?

— Ну звісно.

— Уже легше, — сказав я і пішов.

6

Мій годинник показував за двадцять хвилин п'яту, коли, завернув до аптекарського магазину поблизу Центрального вокзалу. Я погортав манхеттенський телефонний довідник, зайшов до будки й, щільно причинивши двері, набрав номер.

З підшитих вирізок у редакції «Газетт», а також від Лона Коуена — з умовою тримати це в таємниці — я довідався багато нового і заповнив у записничку сторінок дванадцять. Все те у мене збереглось і донині, але в книжці зайняло б теж сторінок дванадцять, тому я розповім тільки те, що потрібно, аби ви зрозуміли подальші події. Ось головні дійові особи:

МОРРІС ЕЛТХАУЗ (покійний). 36 років, зріст 5 футів 11 дюймів, вага 175 фунтів, брюнет, привабливої зовнішності, мав успіх серед жінок, а ще більше серед чоловіків. У 1962–1963 роках — роман з однією актрисою (прізвища не вказуємо). Писав статті й цим заробляв близько десяти тисяч доларів на рік, але, очевидно, діставав матеріальну підтримку від матері, хоч батько про це й не знав. Коли саме вирішив одружитися з Меріан Хінклі, ніхто не знає, проте до знайомства з нею, наскільки відомо, постійної подруги кілька місяців не мав. У його квартирі знайдено рукопис незакінченого роману — триста вісімдесят чотири сторінки машинопису. Ніхто з редакції «Газетт», зокрема й Лон Коуен, не може назвати навіть вірогідного вбивцю. До смерті Елтхауза ніхто в «Газетт» і не здогадувався, що він збирав матеріали для статті про ФБР, і це, на думку Коуена, ганьба для журналістики взагалі й редакції «Газетт» зокрема. Очевидно, Елтхауз користувався послугами приватних шпигів.

ДЕВІД ЕЛТХАУЗ. Моррісів батько. Близько 60 років, один із компаньйонів фірми «Елтхауз і Грейф, жіночі сукні та костюми моди Пеггі Пілігрім» (див. місцеву газету). Девід Елтхауз шкодував, що Морріс, його єдина дитина, відмовився брати участь у справах фірми, і в останні роки їхні взаємини були досить напружені.

АЙВЕНА ЕЛТХАУЗ. Дружина містера Елтхауза. Протягом майже двох місяців, що минули після смерті сина, відмовляється зустрічатися з репортерами і взагалі з будь-ким. Приймає лише небагатьох близьких друзів.

МЕРІАН ХІНКЛІ. 24 роки, близько двох років працює у відділі вивчення попиту редакції «Тік-Ток». Серед газетних вирізок зберігається її фотографія, з якої не важко зрозуміти, чому дівчина впала в око Моррісові Елтхаузу. Також відмовилася розмовляти з репортерами, проте одній пронозливій журналістці з редакції «Пост» таки вдалося добути в неї інформацію для цілого розвороту, після чого в «Газетт» знялася колотнеча. А одна жінка з «Газетт» Так розгнівалася, що