Породжені хтивістю - Ксенія Євчук

За малий час я вже на місці.
Залітаю всередину і лечу до заднього двору.
Мені чисто всеодно на те, що я без маски. Та хто тут заглядатиме на мене?
Я бачу тупо всіх, окрім неї.
Найтан вже біжить до мене. 
-Я все зробив. Було весело.
-Де вона?
-Пішла.
Я плескаю його по плечу.
-Куди?
-Я тобі чортів всезнайка?
-Дякую, друже. Можеш йти пити і трахати повій.
Я розвертаюсь і краєм ока бачу Джеймса. Він з кимось б'ється. Схоже на нього.

Я прекрасно знаю, що вона пішла додому. Куди їй ще йти? Сподіваюсь, що я правильно думаю.
Мені хочеться заспокоїти нерви. Не те що хочеться, мені потрібно це.
По дорозі я хапаю пляшку з текілою.
Телефон вібрує від повідомлень
Я дістаю його з кишені
Що з цими лохами знову?
Це не вони.
Mon chaton: -Чому тебе немає на вечірці?
Ох бля. Я ігнорував її годину.
Я реально не бачив від неї повідомлень.
Mon chaton: -Ігноруєш? 
Беру з тебе приклад, кицько.
Mon chaton: -Я йду з вечірки.
Mon chaton: -Вже година пройшла. Ти не відписуєш.
Mon chaton: -Покидьок.
Я посміхаюсь і пишу.
Я: -Ти не розмовляєш зі мною, забула? 
Mon chaton: -Тепер остаточно.
Через хвилину вона присилає смайлик із середнім пальцем.
Ніякого остаточно.
Те, що я ревную її. Це погано.
Вона вже повністю втерлась в мою голову.
І вона не збирається покидати мої думки.
Люба фігня нагадує її. Це дуже і дуже погано.

Я сідаю в машину з прямою готовністю, що їду до неї.
Але перед цим я набираю перше, що приходить до голови.
Я: -Кошеня, відміняй своє ще одне життя.