Фантомна довіра - Лана Вернік
— На тижні? — перепитала Лора, згадуючи свій розклад.
— Так. Коли в тебе менше пар?
— Четвер. Лише чотири пари.
— Чудово. Буду чекати тебе в четвер, після четвертої пари, біля центрального корпусу.
— Домовилися.
Руслан виявився не лише симпатичним хлопцем, а й дуже цікавим співрозмовником. Лора мало не проїхала свою зупинку того дня.
У четвер він повів її в Пасаж, де в затишній кав’ярні “Вечірній Київ” (зараз на її місці магазин Louis Vuitton), крім кави вона спробувала різні сорти морозива, про існування яких і не здогадувалася, а деякі назви чула лише в кіно. Лора нікуди ніколи не ходила, тому щиро дивувалась і захоплювалася своїми новими відкриттями. Руслану це подобалося.
Він показував їй місто і жалівся, що холодно: навесні чи влітку прогулянки могли б бути тривалішими.
Тоня уважно вислухала подругу, прийшовши ночувати до неї додому в п’ятницю ввечері. Вони часто ночували одна в одної в старших класах, а коли загинув батько Тоні, то та ночувала у подруги щоразу, коли мама була на нічній зміні, а бабуся не мала змоги приїхати. Спати сама в будинку Тоня боялася. Іноді Лора брала з собою Таню і вони йшли до Тоні, але таке траплялося рідко, бо лишати маму саму вона боялася.
— Я рада, що в тебе з’явився хлопець, — сказала Тоня, усміхаючись. — Може, запросиш його зустрічати Новий рік разом? Мама їде до друзів — моя хата вільна.
— Новий рік? Я не думаю, що у нас вже аж такі стосунки. Один похід на каву-морозиво — ще не привід зустрічати Новий рік разом, — насупилася Лора.
— Тю, якась ти… Він тобі подобається?
— Подобається. Але це не та симпатія, котра перетікає у щось більше. З ним добре проводити час, і все.
— Якщо хлопець витрачає на тебе свій час, він розраховує на секс. Витрачає кошти — розраховує на секс.
— Хочеш сказати: що б вони не робили — все через розрахунок отримати секс? — здивувалася Лариса.
— Ну… Мабуть, у 99% випадків так і є.
— Та ну, — відмахнулася Лариса. — Я не вірю.
— Не збираюся тут тобі щось доводити. Сама зрозумієш, згодом. Ви цілувалися?
— Ні, — похитала головою Лора.
— А він робив спроби?
— Ні.
— Джентльменом прикидається...
— Поганенько прикидається, я бачу, як він на мене дивиться, як розглядає... Та мене пів училища розглядало, там ті костюми — одна назва. Білизна з фатином. Думаю, саме тому він і зацікавився мною. Раніше ми з четвертим курсом у другому навчальному корпусі зустрічались і ніхто нами не зацікавився, бо всі в джинсах і халатах, а коли побачили напівголих дівчат на сцені, то одразу ж намалювались у всіх чотирьох залицяльники.
— Я ж кажу, що секс! — засміялася Тоня. — Хто ж вас у тих ваших білих рясах роздивиться? А коли показали товар, то й покупці набігли!
— Не знаю, Тоню… Він гарний, цікавий, але… Щось не те, розумієш?
— Не поспішай з висновками. Можливо, потрібен якийсь поштовх? Час покаже.
Після фінального концерту, де дівчата виступали знову, Руслан запропонував відвідати нову кав’ярню, що нещодавно відкрилася на Подолі.
— Звідки ти знаєш про відкриття нових закладів?
— Є знайомі, котрі тримають у курсі, — усміхнувся Руслан.
— Прикольно. У мене таких знайомих немає.
— У тебе є я, — попри усмішку і попередній контекст розмови, фраза прозвучала досить неоднозначно.
— Так, і справді, — усміхнулась у відповідь Лора, намагаючись перевести все на жарт.
Взяли дві кави, для Лори Руслан взяв айріш (минулого разу їй сподобався) і тістечка. Кав’ярня дуже затишна: у східному стилі з відкритою залою, також були кабінки. Вони сіли в залі, бо всі кабінки були або зайняті, або зарезервовані.
— Як тобі тут? — поцікавився Руслан.
— Дуже мило, — кивнула Лора, озираючись довкола. — Мені подобається. Атмосфера Сходу добре передана, я думаю. Ніколи там не була, але якщо судити з фільмів… то дуже схоже.
— Я так і думав, що тобі сподобається. Ти сьогодні виступила дуже гарно і мала отримати гарне продовження дня, — сказав Руслан, накриваючи її руку своєю.
— Дякую, — відповіла Лора, поглянувши на його руку, і, повагавшись трохи, забрала свою руку з-під його.
— Щось не так?
— Все добре, — вона натягнуто усміхнулася. — Просто все дуже швидко.
— Тобі неприємно?
— Незвично.
— В тебе ще нікого не було? — уточнив Руслан, не відводячи від неї погляду.
— Нікого, — сказала Лора, почервонівши.
— О… Ну, тоді не варто поспішати, обіцяю, я не підганятиму тебе, — він задоволено посміхнувся і відкинувся на спинку стільчика.
Руслан змінив тему і почав розповідати, що після Нового року у Лори буде практика з загального догляду. Що, як правило, студенти просто втрачають там час, але здати підписаний щоденник практики мусять. От після третього курсу буде реальна практика, бо тоді вони підуть на підстанції швидкої допомоги і будуть їздити зі справжніми бригадами на виклики. Він був на практиці після третього курсу на першій підстанції, центральній, на Богдана Хмельницького, зараз теж там, а після закінчення йому пропонують залишитися фельдшером.