Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка
— Гарне ім'я, — зауважив Остап.
— Мені теж подобається. А у вас майже немає акценту.
— Він з'явився у мене не так вже й давно. Я мешкаю у Торонто лише дев'ять років, а до цього жив тут — на вулиці Липовій.
— Серйозно? А ваші батьки? Де вони живуть?
— Ми всією сім'єю переїхали до Канади. Моя молодша сестра закінчує там школу та балакає англійською й французькою набагато краще за мене. Я ж вперше за ці роки приїхав до рідного міста.
— Ніколи не була за кордоном.
— Думаю, подібне упущення легко виправити. У наш час це — не проблема.
Невимушеність їхньої розмови дивувала, але не лякала. Яні не доводилося вигадувати придатні до випадку слова, як це траплялося в розмові з Віталіком. А ще вона дозволяла собі трохи пококетувати з Остапом, що їй ніколи не спало б на думку в присутності Сергія.
Вони все говорили й говорили, і Яні раптом захотілося, щоб цей симпатичний чоловік мешкав і працював в цьому місті — в її лікарні, а не десь за океаном. Вони могли б зустрічатися щодня та обмінюватися думками про все, що відбувалося. Це несподіване й дивне бажання раптом зв’язало Яні язика. Вона замовкла та відвернулася. Стала боком, вдивляючись в темряву.
— Я сказав щось не те?
— Ні. Все гаразд.
Крім того, що зовсім скоро вони повернуться до зали та продовжать святкувати — але вже кожен сам по собі. Яна вирішила, що краще піти прямо зараз, перервати цю миттєво виниклу прихильність. Адже Остап все одно звідси поїде. Рано чи пізно. Яна більше не хотіла страждати через вродливих чоловіків.
— Холодно. Я піду всередину.
Вона повернулась і раптом опинилася в теплих чоловічих обіймах.
— Дозвольте вас зігріти.
Яна підійняла на Остапа розгублений погляд і забарилася з відповіддю.
Зараз його очі здавалися темними, але вона не могла відірватися від вогників фар автомобілів, що відбивали в них.
— Ви тремтите. Сподіваюся, не від страху?
Остап дбайливо притискав її до свого гарячого тіла, і Яна ніжилася в його теплі, розуміючи, що повинна зібратися з силами й до зали, але змогла лише тихо вимовити:
— Ні.
Вперше в житті вона стояла настільки близько до чоловіка. Танці можна не враховувати. Як і все інше до цього моменту, коли всі проблеми раптом відступили на другий план.
Остап трохи підняв її обличчя за підборіддя та поцікавився:
— Якщо я вас поцілую, ви не заперечуватимете?
Немов зачарована, Яна поглянула на тверду лінію його рота і видихнула:
— Ні.
Він торкнувся її губ поцілунком, відсторонився на мить, а потім притулився до рота вимогливіше, спонукаючи відкрити його, впустити всередину.
Голова крутилася від незвичайних, але дуже приємних відчуттів. Яні подобалося все — смак, запах, дотик сильних рук до її спини під піджаком. А ще страшенно хотілося, щоб ці миті тривали якомога довше. Однак Остап раптом відсторонився та трохи захриплим голосом промовив:
— Вибач, я трохи захопився. Це не повинно було відбуватися так... настирливо. Ти така вродлива і... Загалом, я не зміг стриматися. Нічого, що я на «ти»?
Він дихав ривками, наче після бігу. Невже вона змусила серйозного, привабливого чоловіка задихатися? Несподіване відкриття.
Але її відповідь пролунала стримано, чим Яна в подібних обставинах могла тільки тішитися.
— Нічого.
Він вибачився. Чому? Сергій мав рацію — у неї занадто мало досвіду в спілкуванні з чоловіками.
Наприклад — що саме вона повинна сказати в цю хвилину? «Спасибі», «Поцілуй мене ще раз» чи «Більше не варто дозволяти собі подібні речі»?
— Остапе, тебе розшукує батько.
Від хвилювання Яна ледь розібрала англійську дочки Родзинського. Вона спробувала обережно вибратися з обіймів Остапа, але чоловік не рушив з місця, приховуючи за своїм тілом худеньку фігурку Яни. Лише повернув голову до темнокосої жінки.
— Зараз прийду.
Тільки тоді, коли його колега зникла в отворі балконних дверей, Остап відпустив Яну та щільніше загорнув її в піджак Сергія. Він ласкаво провів кісточками пальців по дівочій щоці та тихо повідомив:
— Завтра вранці я відлітаю до Торонто.
«Як скоро!»
Серце защеміло від розчарування. Дурненька, на що вона сподівалася?
Не довіряючи власному голосу, Яна лише кивнула у відповідь, але Остап ще не договорив.
— Мені потрібно підготувати обладнання для транспортування до вашої лікарні, а ще залагодити купу різних формальностей. «Але за місяць я планую повернутися й трохи попрацювати тут. — Він узяв в долоні її холодні руки та спробував їх зігріти. — А ще дуже сподіваюся запросити тебе на побачення. Якщо ти, звісно ж, не проти.
«Ну, скажи, скажи йому, що ти будеш чекати на нього, нудьгувати, і всяке таке, що кажуть інші жінки в подібних випадках».