Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

— Юначе, ти маєш не надто гарний вигляд для танців. Якщо головний лікар помітить, що ти перебрав, то по голівці не погладить. Ішов би ти з Сергійком на вулицю. А ще краще — їдь додому, проспися. Ранок за вечір мудріший.

Після цих слів Вороний та ще один лікар підхопили Віталіка під руки й оперативно повели до виходу з ресторану. Яна не втрималася та крикнула їм услід:

— Сергій, поводься пристойно!

Дивним чином її слова трохи розрядили похмуру обстановку за столом.

Розуміючи, що вчинила правильно, Яна ніяк не могла позбутися неприємного, млосного відчуття в грудях. Віталік все ще подобався їй.

Вона накинула на плечі піджак, залишений Сергієм, і вийшла на балкон, що простягнувся вздовж численних вікон ресторану. Холодний вітер розігнав всіх охочих прогулятися, що цілком влаштовувало Яну. Дівчина пройшла в закуток довгого балкона та сперлася на поручні, вдихаючи на повні груди та намагаючись звільнитися від неприємних думок.

— Ховаєтеся?

Незнайомий густий баритон з ледве помітним акцентом змусив Яну обернутися. Чоловік стояв за її спиною та дивився вже знайомим їй уважним поглядом. Здавалося, він бачив її наскрізь, що доводило і його сміливе твердження. Вона насправді ховалася, але зрозуміла це тільки зараз, коли незнайомець озвучив її намір.

Дивно, але в присутності цієї людини Синичка відчувала себе в безпеці. Не спокійно, а саме в безпеці. Можливо тому Яна відповіла йому так, як не сказала б нікому зі своїх знайомих. Для них вона придумала б дуже важливий і, головне, вірогідний привід знаходитися в цю мить саме тут. Але чоловікові, що стояв поруч з нею настільки близько, що вона чула його дихання, Яна відповіла просто:

— Вгадали.

А потім вона посміхнулася, і він посміхнувся їй у відповідь.

— Остап.

— Яна.