Шлях до фінансової свободи. Bаш перший мільйон за сім років - Бодо Шефер

Наступна причина того, чому великі цілі є корисними: вони сприяють розширенню сприйняття можливостей. Люди схильні бути уважними лише тією мірою, наскільки це принесе їм вигоду. Відповідно, великі цілі дозволяють нам цікавитися більшою кількістю речей, віднаходити додаткові можливості та знайомитися з новими людьми.

Люди, які накопичили великий статок, ще раніше мали великі цілі. Кожна проблема завжди перебуває в певному взаємозв’язку з метою. Отож проблеми були відносно малими, навіть якщо здавалися, можливо, нездоланними.

Візьмімо, для прикладу, Теда Тернера, засновника CNN. Ще в юному віці він навчився принципового правила у свого батька: став перед собою цілі, яких ти не зможеш досягнути впродовж свого життя. Тоді він вирішив створити найбільшу телевізійну студію світу. Можете уявити, що на цьому шляху виникали певні проблеми? Тед Тернер каже: «Однаково, які б проблеми не виникали, порівнюючи з моєю метою, вони були відносно малими. Отже, я ніколи не губився у власних проблемах та завжди спрямовував свій погляд на ціль».

Люди, які не мають грошей, не вважають заможність абсолютною необхідністю

Уявіть собі, ви йдете лісом і натрапляєте на ущелину. Приблизно на п’ятиметровій глибині бачите гаманець, із якого визирають купюри номіналом у десять євро. Ви обережно починаєте спускатися в ущелину. Раптово ви послизнулися на скелі, й лише в останній момент вдається вхопитися за коріння. Мабуть, ви вирішите, що ризик зламати собі шию — занадто великий, і рушите далі.

Як би змінилася ситуація, якби замість гаманця ви побачили, що там, унизу, в улоговині, лежить маленька дівчинка? Уявіть собі, що вона поранилася й жалібно схлипує. У вашій голові відразу виникає інша постановка питання. Ви вже не питаєте себе: «Мені слід туди спуститися чи ні?» Звісно, ви чітко усвідомлюєте, що не можете просто залишити цю поранену дівчинку лежати там. Нове питання звучить так: «Як мені витягнути дитину?». Допомога дівчинці стає абсолютною необхідністю.

Ми знову й знову бачимо, як успішні люди свідомо ставлять себе перед певною необхідністю. Вони відкрито зобов’язують себе до чогось. Ці люди приходять у місце, де повідомляють усім навкруги себе: «Я піднімуся на цю гору. Ви побачите мене або на вершечку гори, коли я махатиму вам, або мертвим у долині».

Люди, які накопичили великий статок, не є зразками залізної дисципліни, вони лише роблять те, що повинні робити. Інакше не можуть, адже просто б не витримали бути бідними чи посередністю.

Вони спроможні з кожної своєї мети зробити абсолютну необхідність. Заведіть щоденник ваших мрій і дивіться у нього знову й знову. Заплющіть очі й змалюйте собі картину такого життя. Робіть це раз у раз упродовж трьох місяців. Врешті-решт побачите, що ваша підсвідомість почала сприймати дещо важливе: насамперед ви не зможете бути щасливими, не досягнувши цієї мети, а по-друге, для вас буде сильним болем, якщо нічого не зміниться. Ви просто змушені досягнути мети. Тоді зможете публічно зобов’язати себе стати заможною людиною. Влаштуйте це так, щоб тепер усі цього від вас очікували. Сповістіть про своє рішення так гучно, щоб усе оточення насміхалося з вас до кінця життя, якщо ви цього не зможете. Тоді не буде шляхів для відступу. Вам, напевне, це здається жорстоким. Мабуть, ви також не впевнені в тому, чи потрібне вам те багатство насправді. У наступному розділі ми це з’ясуємо. Раз і назавжди.

Люди, які не мають грошей, не тримаються до кінця

Коли Вінстон Черчилль був уже дуже старий, університет поблизу його рідного міста запросив його виголосити промову. Це була велична подія для Англії. Звідусіль приїхали люди, щоб наживо побачити найбільшого й найвідомішого з живих тоді англійців. Казали, що він хотів виступити з найвеличнішою із своїх промов. Стислу мудрість свого довгого життя Черчилль прагнув втілити в словах.

Врешті-решт тисячі людей сиділи, тісно скупчившись, у величезному лекційному залі університету і напружено чекали на величного чоловіка та його потужну промову. Черчилль устав, підійшов до мікрофона й сказав: «Ніколи, ніколи, ніколи, ніколи не здавайтеся».

Тоді він знову сів. Це був кінець промови. І більше він не вставав. Поступово присутні починали усвідомлювати: Черчилль не прагнув більше нічого казати, бо ніщо не було для нього й близько настільки важливим. Не здаватися було змістом його життя.

Якщо ж його промова вже виявилася такою лаконічною, чому ж він не задовольнився, промовивши: «Ніколи не здавайтеся»? Чому він чотири рази повторив слово «ніколи»? Черчилль занадто добре знав характер людської природи. Люди схиляються до того, щоб встановлювати обмеження.

Знайти причину для того, щоб здатися, — легко. Якщо ми встановлюємо собі межі, то рано чи пізно їх досягнемо. Якщо визначаєте свою мету, ніщо не повинне утримувати вас від неї. Ніщо, узагалі ніщо. Адже якщо вас щось здатне утримати, то рано чи пізно воно таки зробить це. Тоді було би краще поберегти енергію й узагалі нічого не починати.

Коли німецькі літаки бомбардували Лондон, прибічники Черчилля стали тиснути на нього, щоб він здався. Вони оточили його й казали: «Хіба не бачите, що з кожною бомбою гине багато англійців? Капітулюйте, німці й так переможуть. Зараз відбувається нікому не потрібне кровопролиття, за яке відповідальні саме ви. Подивіться, як жорстоко страждає народ через вашу впертість. Схаменіться…» Тієї ночі Черчилль, погрожуючи кулаком у напрямку німецьких бомбардувальників, прокричав: «Ви мене не переможете. Я ніколи не здамся. Ніколи, ніколи, ніколи!».

Схожа ситуація могла б створити обмеження для багатьох людей. Усі друзі й порадники відвертаються від вас. Люди, які допомагали й додавали сили, віддаляються від вас, бажаючи викликати почуття провини, чи проголошують вас божевільними.

«Межею» Мартіна Лютера була не католицька церква, яка не розуміла й переслідувала його. Навпаки, це були його друзі й однодумці, які хотіли вселити в нього сумнів: «А що, якщо ти неправий? Скільки тисяч людей буде на твоїй совісті? Ти не можеш бути настільки впевненим, щоб наважитися на такий ризик. Ти будеш змушений відповідати за вічні муки цих людей…»

Перед тим, як впритул приступити до реалізації своєї мети, ви повинні самостійно довідатися, чи дійсно прагнете її досягнути. Через певні обставини ви досягаєте своєї мети лише для того, щоб розчаровано встановити, що вона вас не задовольняє. Яка велика кількість людей довго мріяла про дім із великим садом і помічала, нарешті поселившись у ньому, що він вимагає від них занадто багато роботи. Постійно стригти газон, прибирати, відновлювати й ремонтувати… Через це вони б радше були більш задоволеними, живучи в