Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

Незабаром Ерік припаркував автомобіль на своє звичне місце біля ресторану, в якому досить часто вечеряв з жінками і тому знаходив обстановку цього закладу, цілком підходящою для вимушеного побачення. Він обійшов капот, відчинив пасажирські дверцята і допоміг Тіні вибратися з машини.

Їй був знайомий цей надмірно строгий інтер'єр найдорожчого в місті ресторану: білі скатертини на столах, кришталь, натерта до блиску мармурова підлога, бездоганно ввічливий персонал. Тіні доводилося працювати тут офіціанткою, і вона чудово пам'ятала, як мріяла сидіти за одним із столиків як гість. Тоді це здавалося їй дурною мрією, якою не судилося збутися.

– Побачення без свідків? – Запитала вона, окинувши поглядом порожній зал.

Ерік видавив усмішку, не бажаючи визнавати очевидного факту. У ресторані тихо та спокійно звучала жива музика. Тіна згадала, що після восьмої вечора музиканти завжди грають шикарне танго. Їй дуже захотілося станцювати його сьогодні з Еріком.

Почалося побачення цілком передбачувано: вони зробили замовлення і намагалися почати нейтральну розмову. А потім мовчки поглинали їжу, яку їм принесли.

– Якби ти не був моїм чоловіком, це побачення виявилося б першим і останнім, – попередила Тіна, трохи засмучена тим, що Адлер поводиться так, ніби запросив її повечеряти, і не більше того.

Ерік, навпаки, вважав, що поводиться гідно і ввічливо, адже за інших обставин він давно б уклав її в ліжко і насолоджувався її тілом, а не вишуканими стравами, ідеально підібраними під кожне вино. Ні, він хотів Тіну, і міцну текілу. І тільки заради неї він намагався відповідати романтичному образу, в якому їй так не терпілося побачити.

– Вибач, але я вважав, що вечеря у найромантичнішому ресторані міста – саме те, про що мріє кожна жінка.

– Обстановка ідеальна, сприяє спілкуванню і відвертості, ось тільки мій кавалер занадто скований і сором'язливий, – піддражнила вона Еріка.

Він здивовано підняв брови.

– Обіцяю виправитись. Мій настрій може змінитися зараз! Принаймні, один твій поцілунок здатний надати мені впевненості у собі. Я почуваюся жахливо, мені потрібне твоє заохочення, – награно засмутився і поскаржився Ерік.

Тіна грайливо посміхнулася йому, в її очах танцювали смішинки. Вона думала про те, які гарні у нього губи, обурливо гарні як для чоловіка. Їй приносило задоволення стежити за тим, як ворушаться його губи, коли він говорить. Іноді на них з'являлася усмішка, і їй дуже хотілося піддатися спокусі та поцілувати їх.

– Розкажи мені про себе, – попросив Ерік, не підозрюючи, що Тіна зовсім не збиралася з ним бути відвертою. – Мені мало що відомо про тебе. Звичайно, крім того, що ти найгарніша і суперечлива дівчина з усіх, кого мені доводилося зустрічати.

Тіна не сумнівалася, що Адлер знає дійсно багато жінок і може назвати себе знавцем жіночих характерів і типажів, але це абсолютно не змінювало суті справи і того, що вона не відкривала б йому всю душу ні за що на світі.

– Адже це ні до чого не зобов'язуюче побачення. Хіба так уже треба говорити на такі теми?

– Я майже нічого про тебе не знаю і просто намагаюся підтримати розмову.

– Мені б не дуже хотілося говорити про моє минуле.

Ерік заговорив з легким роздратуванням у голосі:

– Ти нервуєш, а я всього лише хочу, щоб ти розповіла мені про себе, наприклад, про своє дитинство: де ти ходила до школи, чи були в тебе домашні тварини, улюблена книга, фільм?

Тіна невдоволено зітхнула і сперечатися не стала.

– Покопавшись у моєму минулому, ти знайдеш ще одну вагому причину задуматися про те, а чи не погарячкував ти, взявши мене за дружину. Моє дитинство – це час, про який мені не хочеться згадувати, – зізналася Тіна, але змусила себе бути чесною до кінця. – Я змінила стільки шкіл, що після шостої перестала їх рахувати. Моя мама завжди кудись переїжджала, вважаючи, що на новому місці все налагодиться. Розумієш, вона жінка, яка зовсім не здатна відповідати за свої дії, вчинки, і тим більше вона не могла бути доброю матір'ю. Коли тато помер, вона загубилася у реальному світі.

Тіна згадала, але не розповіла Еріку, як, будучи шестирічною дівчинкою, два дні провела вдома одна, бо мати кудись поїхала з черговим залицяльником, намагаючись влаштувати своє особисте життя. Тоді вона найбільше боялася, що мати за нею так і не повернеться.

– Жодних тварин у нас не було, – з деяким роздратуванням сказала Тіна.

Їй було соромно зізнатися, що її морську свинку мати просто викинула на смітник, бо її дратувало, як та пищала. Згодом Тіна зрозуміла, що маму знову покинув черговий чоловік. Мати впала в депресію, пила і навіть намагалася накласти на себе руки. Незабаром вона зустріла Карла, і на деякий час її життя налагодилося, а життя Тіни перетворилося на пекло.

– Я не люблю дивитись фільми, особливо сцени вбивства. Натомість люблю читати («і вірю в казки», – додала подумки). А ще я добре малюю... Що? – Запитала Тіна, помітивши, що Ерік якось дивно дивиться на неї.

– Нічого, – відповів він і посміхнувся.

– Адлер, я вже досить добре знаю тебе, щоб зрозуміти з твоєї самовдоволеної фізіономії, що в моїх словах щось здалося тобі недостовірним. Скажи, що саме? – Вийшла з себе Тіна.