Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

Олександр рвучко зітхнув, здавалося, що його легені зараз розірвуться, він стиснув у руці келих, а очі його на секунду заволокло тужливим смутком.

– Так, я надзвичайно багатий, але, не сумніваючись ні секунди, віддав би все, що в мене є, щоб знову доторкнутися до неї, вдихнути запах її волосся, той рідний, солодкий запах коханої жінки, і сказати, як сильно я люблю її. Я хотів би притиснути її до серця, послухати її подих – ці рівні поштовхи в грудях – і знати, що вона жива та здорова.

Ерік розумів Олександра, хоч і не наважувався зізнатися йому в цьому, адже він також пережив біль втрати. Він навіть захопився своїм родичем. Олександр не впустив у своє серце образу і розчарування в житті та людях, а навчився жити так, наче шрами затяглися, а всі страждання відійшли в минуле. Ерік замислився і був змушений визнати, що крижана грудка скорботи все ще живе в його душі, отруюючи думки і гублячи надію на краще. Він не зміг гідно пройти через біль особистої втрати, гіркоту самотності, не знайшов у собі бажання подолати труднощі. Йому було легше розлютитися на несправедливість і зраду Лори. Образа розвінчала її світлий образ, спотворивши його до невпізнання.

Впоравшись із непроханими емоціями, Олександр підвівся з дивана, на якому сидів, підійшов до сина. Він поклав руку йому на плече і сказав:

– Я просто хочу, щоб ти розібрався в собі і знайшов відповіді на питання, які зараз так важливо собі поставити. Якщо ти вважаєш, що Тіна для тебе лише мати твоєї дитини, то знай – ваш шлюб не справжній, а всього лише вдавання, а цей шлях у нікуди приведе вас до саморуйнування, – Олександр відчув, як Ерік напружився всім тілом, немов опираючись його словам. – Але якщо ти любиш її, цінуй кожну мить поряд з нею.

– Я не люблю Тіну, – тихим, спокійним голосом сказав Ерік, прибравши руку Олександра зі свого плеча. – А жінка, яку, можливо, я любив, давно забрала мою душу із собою у країну вічного сну. Сподіваюся, їй спокійно спиться з кулею у голові, яку вона собі пустила напередодні нашого весілля.

Слова сина жахнуло Олександра, він кілька секунд споглядав Еріка, намагаючись зазирнути йому у вічі. Батьківське серце відразу наповнилося болем і співчуттям: його дитина мучилася і терпіла нестерпні душевні страждання.

Він важко зітхнув і міцно обійняв Еріка.

«Бідний мій сину! Нещасний! Як за тебе боляче. Скільки ж ти ще мучишся, і як мені шкода твою дружину», – гірко подумав Олександр, як ніхто інший розуміючи, в якому важкому становищі опинився його син.

Від несподіваних обіймів Ерік здивувався, не готовий до такого повороту подій. Він різко втягнув у себе повітря і відкрив рот, щоб сказати Олександру, що неприпустимо опускатися до таких банальностей, як обійми, нехай і в пориві емоцій, але глибоко в душі відчув те, чого не відчував ніколи раніше, – подяка за підтримку та розуміння. І все-таки сум'яття змусило його рішуче відсторонитися від Олександра.

Деякий час вони розгублено дивилися один на одного, розмірковуючи, як краще згладити незручний момент.

– Вже пізно. Я піду спати, – лаконічно оголосив Ерік і попрямував до дверей.

– На добраніч, – побажав йому слідом Олександр, додавши до себе: - Синку.