Наречені на свята - Лана Кохана

— А як щодо нашої коробки? — прошепотіла я.

— Зі спогадами? — уточнив Тиміш і, коли я кивнула, пообіцяв: — Зробимо.

— А яку коробку візьмемо за основу?

— Покупну?

— Ні, так не піде. Це має бути значуща коробка.

— Значуща?

— Така, щоб була спогадом сама по собі.

— Гм-м… — Тиміш втупився в стелю.

Я теж подумки перебирала варіанти. Здається, нічого місткого й водночас пам’ятного в нас нема.

— А як щодо?..

Я підвела голову, щоб подивитися на Тимоша, і ми ззирнулися.

— Я ще не викинув коробку з-під пластикового гарбуза, — сказав він, і я заблимала. — Що скажеш? Вона…

Я поцілувала його. Ніжно й солоно.

— …підійде? — закінчив питання Тиміш і пальцем спіймав сльозинку з моєї щоки.

— Ідеально! — Я притислася чолом до його чола, відтак прошелестіла: — Хочу всього тебе собі в коробку!

Тимошів лагідний сміх зігрів мене зсередини.

— О, люба, я й так увесь твій!