Конґо. Реквієм - Жан-Крістоф Гранже

Софія на ніч не залишилася: згадка про італійське жахіття вбила будь-яку пристрасть. Ерван відмовлявся уявляти собі цю виставу з його племінниками в перших рядах. Не міг і дозволити цьому новому болю себе заполонити — намагався позбутися його, переконуючи себе, що Лоїк, урешті-решт, був бісексуалом, часто бавився з вогнем, себто з коханцями, хворими на СНІД чи гепатит С. Накачаний заспокійливим, і не тямив, мабуть, що з ним відбувалося. Дурниці.

Ерван цілу ніч промивав собі очі й ковтав активоване вугілля. Попри осоружну загальмованість (лікарі попередили: перхлоретилен має ще й наркотичну дію), так і не зміг поспати. О третій по півночі зібрав зошити з нотатками про обидва розслідування, вересневе й конґолезьке, додав до них фотографії, звіти, протоколи, прикріплені до справ, заклеїв усе це в пакети для заморожування та сховав свій скарб на паркінгу поряд із будинком. Готувався до гучного обшуку від В’яра (або ж таємного трусу — на вибір) для конфіскації всього, що могло стосуватися їхньої таємничої програми й участі держави в цьому лайні.

— Чого вам іще?

Жан-Луї Ляссе стояв за парканом ЗПП, тримав руки в кишенях свого дафлкота. З-під нього визирали ультрамариновий блейзер і тонка смугаста краватка: прекрасний Ж.-Л. у всій своїй оксфордській красі.

— Маю ще кілька запитань.

— Ви вже й так мені їх чимало поставили.

— Я говорив із Паскалем В’яром.

Жодних ознак подиву: високе чоло, брови-батоги й чуттєві губи. Мабуть, цьому психіатрові часто казали, що він схожий на Домініка де Вільпена або Річарда Ґіра. Кожен комплімент він, певно, сприймав без подиву, майже скрушно.

— Усього цього для мене більше не існує.

Ерван став перед ним. Наближалися охоронці з пропускного пункту, готові захистити господаря. Через мряку все довкруж нагадувало пап’є-маше.

— Послухайте мене уважно, Ляссе, я не повторюватимуся. Три дні тому якийсь псих в дикунський спосіб зарізав лейтенантку з моєї групи. Учора ввечері він поранив ще одного мого підлеглого і вбив робітника, який став у нього на шляху.

Ляссе це помітно вразило: вочевидь він був не в курсі.

— За кілька годин я ховаю батька, — вів далі Ерван. — Його дружина от-от до нього приєднається, — він більше не міг вимовити слів «моя мати», — а я, певно, вже втратив роботу. Повірте, якщо ви просто зараз не погодитися бодай на якусь співпрацю, падаючи, я захоплю вас із собою, і падати буде боляче.

Старий чепурун трішки потупцяв на вогкій землі — мало не танцювальні па. Нарешті він підняв комір свого пальта й кивнув на паркувальний майданчик.

— Візьмімо мою машину.

Ані пари з вуст під час поїздки. Краєвид за двірниками плив переплетеними патьоками. Ерван міркував, чи не збирається Ляссе скинути його з урвища, віддати одному зі своїх створінь, розлюченому шизикові, по горло напханому невідомими речовинами, — або ж просто собі здати жандармам.

Вони проїхали пласкими, як футбольне поле, ландами всього з кілометр чи два. Нарешті на обрії з’явилася смуга моря, сіра й похмура. Тут не було жодних скель: земля заходила в море обачно, камінь за каменем. Удалині височіли сосни, здаля схожі на групку броколі, ввіткнутих у пісок.

Вони вийшли з машини й попрямували до берега. Ерван уже зрозумів, що Ляссе збирався все розповісти з честолюбства науковця й відчуття непереможності — але точно не через докори сумління.

— Інколи я організовую тут прогулянки зі своїми пацієнтами, — сказав нарешті психіатр.

— Саме так Фарабо дав драла?

Цього разу лікар коротко посміхнувся, знову ніби силувано. Дощ не проникав у його чуприну. Зачіска waterproof.[138] За будь-яких обставин професору вдавалося буквально вийти сухим із води.

— Ви дуже далекі від правди. Ідіть за мною. Там є стежка вздовж берега. Сподіваюся, у вас не слизькі підошви.

— Уже багато років, — почав Ляссе, — діє державна програма з дослідження причин насильства. Є офіційна частина, що включає статистику, інформацію від поліції, відомості про політичні спекуляції, судові постанови — усе це ні до чого не веде. І є таємна частина, що ґрунтується на дослідженнях науковців, і конкретні об’єкти цих досліджень — злочинці.

— Ті, хто сидить за ґратами?

— Інших вивчати не просто. Наш набір складається зі, скажімо, класичних убивць і ґвалтівників у французьких в’язницях, а також із психічно хворих з небезпечними нахилами, на кшталт тих, кого лікують у Шарко. Ми проводимо тести, аналізи, дослідження з метою глибшого розуміння механізмів агресії.

— Ви пішли далі: створили «Фармакон».

Ляссе кивнув, віддав належне знанням Ервана:

— Бачу, ви прийшли не з порожніми руками.

— Розкажіть про свою роботу разом із Юссено.

Ляссе перевів подих. У пелені дрібної мряки він зі своїм ретельно зачесаним волоссям і профілем переможця нагадував сучасного трибуна.[139]

— Юссено володів знаннями в галузі нейрології, чого бракувало мені. Це він підкинув таку новітню ідею: певні нейронні мережі в мозку відповідальні за агресію. Поступово нам вдалося локалізувати зони, залучені до процесів насильства, а далі — й контролювати мережу цих нейронів у людському організмі. Тоді Юссено зробив ще один крок. Він винайшов «Фармакон».

— Розкажіть мені про це.

Вони брели узбережжям до сосен. Попри завісу дощу, місцина нагадувала Лазуровий берег і ласкаве Середземномор’я. Бракувало тільки сюрчання цикад. Його замінили зойки чайок, схожі на шкрябання ножа об кістки.

— Це доволі складно.

— Я не такий уже дурний. По-перше, назва: що вона означає?

— Це слово походить із давньогрецької мови. Так називали жертву, яку на знак спокути вбивали на околиці міста, щоб символічно очистити його від будь-якого насильства. Поступово це слово почало означати водночас «ліки» й «отруту». Така сама двозначність закладена і в нашій програмі.

— Тобто?