Доторкнись - Анастасія Бойд

- Лулу, на тебе чекають. Не затримуйся зі мною, - суворо промовив мій шеф, Ів Морель. Вечірка набирала несподіваних обертів, і я вже майже натякала йому, що хочу залишитися в цьому кабінеті. З ним. 

- Можливо, я більше хочу затриматися з вами, ніж повернутися назад до веселощів, - несподівано для себе видала я.

Навіщо це мені було потрібно? Я хотіла, щоб ця ніч закінчилася повною нерозсудливістю, піком розкутого молодого життя, і ось я до цього прийшла. Я раптом захотіла Іва, бо він здавався мені незалежним коханцем, який не повинен потім діставати мене зі стосунками. Здавався досвідченим. Я спокушу його, потішивши своє самолюбство, і далі шукатиму кохання всього свого життя. Він стане моєю особистою перемогою. Якщо мені скориться ця неприступна вершина, цей дорослий серйозний чоловік, то я все-таки чогось варта. Це всього лише гра. Думаю, і для нього також.

- Я думаю, в тебе немає приводу цього хотіти, - холодно сказав він. Що знову змінилося?

- А я думаю є. Мені здається, що вам самотньо. Ви забагато випили, але ні з ким не веселилися.

- Лулу, Лулу… – його голос знову потеплішав, граючи з моїм ім'ям. - Мені не самотньо. Іди. Я згадав, що мені потрібно щось зробити по роботі.

- Хочете, я залишуся з вами? Поки я п'яна, можу обіцяти дотепні жарти та мудрі поради, - наївно посміхнулася я, починаючи відчувати ще більшу незручність. Він відмовляв мені, а я ніби намагалася йому нав'язатися. Принизливо. Але ж Ів мав і сам цього хотіти!

- Тобі це не потрібно, - відповів Морель, і я пішла до виходу, вирішивши дати йому спокій. Але знову щось у мені змінилося.

- А вам? - я обернулася біля дверей, схопившись за ручку.

- Що?

- Вам потрібно? - сміливо запитала я, і він розсміявся, ніби намагаючись приховати свою зацікавленість у мені.

- Мені, тим більше, не потрібно, - він вже починав злити мене своєю впертістю.

- Мсьє Морель, кого ви хочете обдурити?

- Мені це не потрібно, - твердо сказав він, насупившись і соваючись на стільці. Який боягуз. Мабуть, доведеться стати сміливою мені, щоб добитися від Іва правильної відповіді. Як моя замкнутість могла так просто зникнути? Що я коїла? Не можу зрозуміти.

- Що не потрібно? - я зачинила двері на клямку, і повернулася, сміливо глянувши на нього. – Це? - я потягнула вниз бічну блискавку на сукні, і ось вона вже впала на підлогу. Що я коїла? Уявлення не маю.

- Лулу... Ось навіщо? Тобі не варто було... - почав Морель бурмотіти, але затнувся. Я сором'язливо опустила очі.

 Я стояла в мереживному комплекті, опустивши руку на стегно. Мені вже було соромно, і я хотіла б зараз просто втекти, незважаючи на свої грандіозні плани, але сьогодні я пообіцяла собі бути сміливою та самовпевненою. Збережу обличчя до кінця. Якщо я йому не цікава, то просто піду, але бігти, вибачаючись і метушучись, я не стану. Моїй репутації і так тепер не солодко доведеться, щоб ганьбити себе ще більше.

Я нарешті подивилася на обличчя Мореля. Здавалося, що він злився. Ів підвівся зі стільця, обережно наблизився до мене, напружено зітхнув, і провів пальцем по краю бюстгальтера, розгладжуючи рюші. Заплющивши очі, він прослизнув пальцем далі по шву, до застібки. Дуже плавно. Легко. Мені хотілося додати своєї ініціативи, але навіть залишаючись нерухомою та насолоджуючись скутими діями Іва, я вся покривалася мурашками.

Ів обхопив мене другою рукою, розстебнув бюстгальтер, і потягнувся носом до моєї шиї. Завмер. Він усміхнувся, мабуть відчувши моє тремтіння і нову хвилю мурашок, і глибоко вдихнув мій запах від вушка до плеча. Верхня частина комплекту впала до наших ніг, і тепер, крім трусиків, на мені нічого не було. Стало мерзлякувато. Морель був дуже обережним, ледве торкаючись мого тіла кінчиками пальців. Поцілунки були майже невловимими, ​​поки я не впіймала своїм ротом пересохлі губи Іва і наша ніжність не перетворилася на дикість. Я обхопила його шию руками, міцно притискаючи свої голі груди до його торса.... Я ніби добре і давно його знала. Я перестала соромитися. Розстебнула йому сорочку, не встигаючи вловлювати ритм нашого поцілунку, а Морель приклав долоню до мого живота, і повільно почав вести її вниз. Його пальці доводили мене до несамовитості, і тепер було складно передставити, що ось тільки цього ранку, я боялася Мореля, як вогню. Як маленька дівчинка дорослого суворого чоловіка. А зараз... Я проковтнула, і зрозуміла остаточно, що назад дороги немає. Мені не втекти. Ів підхопив мене на руки і посадив на стіл, не припиняючи цілувати.

- Даремно ти не пішла, Лулу, - раптом зупинився він, глянувши на мене своїми млосними очима, і знову вп'явся в мої губи.

Морель відсунув край моїх трусиків, забираючись пальцями під них, його губи опускалися вниз, цілуючи мою шию, груди, живіт, і... І нарешті замість пальців я відчула на собі гаряче дихання Іва. Його гарячий язик. Наполегливі губи... Я була так занурена в цю насолоду, що навіть не дивилася, чи відбувалося в цей момент щось із Морелем, або з нас двох задоволення тут отримувала тільки я. Вчепилася руками в його плечі. Солодка судома вже ось-ось мала накрити мене. Досягши піку, я обм'якла, і розпласталася на столі, продовжуючи сіпатися. Ів навис наді мною, задоволено посміхаючись, я потяглася до нього, і опинилася в міцних обіймах. Він узяв мене на руки і сів у велике крісло, перекинувши мої ноги через підлокітник. Накрив своїм піджаком. Все ще важко дихаючи, я уткнулася головою в його плече, і поринаючи в сон, усвідомила, що більше нічого не сталося, і Морель залишився в штанах. Чому так? Чого він злякався? Чи все ж таки я його не приваблювала?..

Вранці, я прокинулася від невдоволеного стогону Мореля, який він видавав крізь сон, і виявила, що ми сиділи в той самій позі. Мабуть, тіло шефа зомліло за ніч. Я тихенько злізла з нього, намагаючись не розбудити, і поспішила знайти частини одягу. Коли все було вже на мені, я подивилася на годинник – п'ята ранку. Чудово. Встигну з'їздити на таксі додому, привести себе в порядок, і повернутися назад. Але що робити потім? Незручність ситуації, що склалася, тиснула по газах, і я навіть задумалася про звільнення, тому що вся вчорашня сміливість випарувалася разом із цією ніччю. Ів вмостився зручніше в кріслі, продовживши свій безневинний сон. Я залишила його. Мені вдалося вислизнути ніким не поміченою.