Доторкнись - Анастасія Бойд

- Мені не потрібно мило, і тим паче не потрібно більше. До речі, як і вам. Мені зараз не до кохання, і не до стосунків. Досить надавати значення таким дрібницям, - закотила я очі, ніби виявилася старшою і розумнішою за Ніколя. Я говорила і сама собі не вірила. Навряд чи я не хочу закохуватися. – Якщо все так жахливо, то чому ж ви не зупинилися? Чому довели до кінця?

- Наті... - Віан нервово зчепив руки на грудях, ніби йому стало ще противніше від себе. – Тому що складно думати головою, лежачи на гарній дівчинці, яка згодна на все, – холодно відповів Ніколя, і я знову не про те подумала. Мені приємно, коли він так каже.

- Дякую.

- Дякую?

- За комплімент, - усміхнулася я, але Ніколя тільки невдоволено похитав головою. Обстановку я не розрядила.

- Що у твоїй голові відбувається? І чому ти... Чому обрала мене? - насупився Ніколя, і здавалося, що не такий вже він і впевнений у собі. Чи вважає себе негідним?

- Бо поряд більше нікого не було. Ви з'явилися і спантеличили своєю зухвалістю, а я... Я не звикла до такої уваги, - опустила я погляд, розуміючи, що знову скотилася в риторику закомплексованої та нікому не потрібної дівчинки. - А ще, мені захотілося втішити вас.

- Чим я, на твою думку, був занепокоєний, що ти вирішила втішити мене через ліжко? - здивувався Віан, наче переживання зовсім не були йому властиві.

- Ви надто зациклилися на моїй сестрі. Вона все одно не переносить вас, тому викиньте її з голови якнайшвидше і знайдіть когось іншого, - відчуваючи жар у щоках, сказала я.

- Тебе, наприклад? - посміхнувся Ніколя, і трохи розслабився. Здається, я знову його бавила.

- Ні. Не мене. Я не стала б нав'язуватися.

- І з чого ти взяла, що я зациклений на Вів'єн?

- Хіба не видно? Ви були пригнічені в день, коли вона вам відмовила, але замість того, щоб домагатися її, ви вирішили перейти на мене.

- Так... І чому ж я це зробив, як вважаєш? - він поблажливо посміхався, намагаючись поставити мене в незручну ситуацію, але я не здавалася.

- Щоб помститися їй, щоб зробити їй боляче... Не знаю, - продовжила я бурмотіти, і Ніколя мало не засміявся. - Я все розумію... Я не настільки цікава, і зовсім не "солодка лялечка", як вона, але вибачте. Ви самі звали за собою, і тепер пізно шкодувати, і тим більше звинувачувати мене в цьому.

- Як же ти акуратно поводилася в мене вдома, - примружився Ніколя, і мене осяяло, що я видала себе. Вимовила фразу з його щоденника, де він написав про свою прихильність до Вів'єн. Мабуть, до Вів'єн. - Майже нічого не чіпала, так? Навіть до мого щоденника не торкалася?

Під пронизливим поглядом Віана, захотілося стиснутися в грудку, подібно до їжака, але бентежило одне – він, схоже, сміявся наді мною з суворим обличчям, а не дійсно сердився. Це фарс?

- Я не хотіла... Він випадково впав... Звідти випали фотографії, а потім в мене не вийшло відірватися... Вибачте, - видала я нескладну брехню, і помчала на вихід. Це дуже складна розмова.

- Наті! - гукнув мене Віан, але я схопила свої туфлі, відчинила двері і вискочила в під'їзд. - Наті, стривай! - пролунало на сходовій клітці.

Я миттю вилетіла надвір, і не взуваючись побігла подалі від будинку Віана. Яка ганьба... Я хочу забути цей ранок. Хочу забути про все, що я наговорила. А ще забути Ніколя... Але що зі мною буде, якщо я не зможу все це зробити і почну сумувати?

Чи дійсно Ніколя лише мріяв про сестру Наті, або відбулася якась помилка? Чи матимуть продовження ці стосунки? Про все це можна дізнатися з книги "Хороша дівчинка для циніка". Повний текст. Активне посилання у анотації або шукайте на моїй сторінці. Приємного читання ❤️