П'ятеро поросят - Агата Крісті

Пуаро запитав, мабуть, тільки для того, щоб викликати розмову:

— Ви ж розумієте моє становище?

— Ні, їй-богу, повірте, не розумію.

Біржовий маклер знову випрямився, погляд його став допитливий:

— Чому ж ви… Хіба ви не письменник?

— Ні, зовсім ні. Я детектив.

Мабуть, ніколи раніше Пуаро не виявляв такої скромності.

— Зрозуміло. Знаменитий Еркюль Пуаро!

Але в тоні Філіпа Блейка була й доля насмішки. Він був щирим англійцем, щоб сприймати серйозно претензії якогось іноземця. Своїм сердечним друзям він сказав би: «Маленький втішний шарлатан. О! Уявляю собі! Його вигадки, напевне, хвилюють дам!» І хоч ця його насмішкуватість була саме тим, що намагався викликати Пуаро, вона не принесла йому задоволення. Треба бути хтозна-якою людиною, щоб не схвилюватися іменем Пуаро!

— Я щасливий, — щиро сказав Пуаро, — що ви про мене стільки наслухані. Мій успіх, дозвольте вам повідомити, полягає в психологізмі, у вічному «чому», «навіщо» людської поведінки. Це й є, пане Блейк, те, що зараз цікавить світ у галузі злочинства. Раніше переважала романтична течія. Найбільші злочини переказувалися лише з одної позиції, з точки зору любовних історій. Сьогодні все зовсім інакше. Люди з цікавістю читають про доктора Кріппене, який убив свою дружину — гігантську жінку, тоді як сам був зовсім маленький і непомітний, що змушувало його почувати себе неповноцінним. Про знамениту злочинницю, яка згубила батька за те, що колись у дитинстві лаяв її. Ось те «чому», «навіщо» злочину, яке захоплює сьогодні.

Філіп Блейк сказав, позіхаючи:

— Це «навіщо» в більшості злочинів досить зрозуміле: гроші.

Пуаро скрикнув:

— О ні, добродію! Це «навіщо» ніколи не зрозуміле. В цьому й суть!

— І саме тут ви входите в гру?

— І тут, як ви сказали, я входжу в гру! Письменники вирішили знову переглянути, розповіді про деякі злочини минулого, подивитися на них через призму психології. Психологія в злочинах — ось моя спеціальність. І я прийняв це доручення.

Філіп Блейк усміхнувся.

— Досить вигідно, мабуть?

— Сподіваюся, так. Безсумнівно, так.

— Поздоровляю. Тепер, можливо, ви мені скажете і те, де я входжу в гру?

— Звичайно, у справі Крейль, добродію.

Філіп Блейк навіть не здригнувся, однак задумався.

— Так, звичайно, у справі Крейль!.. — сказав по паузі.

Еркюль Пуаро запитав стурбовано:

— Можливо, це вам неприємно, пане Блейк?

— О, щодо цього… Навіщо ображатися на те, чого ти не можеш заперечити? Справа Керолайн Крейль є нашою загальною справою. Кожен може написати про неї. Тут нема ніякого резону заперечувати. Це з одного боку, а з другого — я не приховую від вас, що це мені дуже неприємно. Еміас Крейль був один з кращих моїх друзів. Мені б не хотілося цю неприємну історію ворушити знову. Але що ж, інколи доводиться робити і всупереч своєму бажанню.

— Ви філософ, пане Блейк.

— Ні, але я добре знаю, що це зовсім ні до чого — стріляти з гармат по горобцях, Я гадаю, ви будете менш докучливим, ніж багато інших.

— У всякому разі, я сподіваюся написати про все це тактовно, — сказав Пуаро.

Філіп голосно розсміявся, хоч це його ніскільки не тішило.

— Мені хочеться приснути од сміху, коли я чую від вас подібні речі.

— Смію вас запевнити, пане Блейк, що мене це справді цікавить. І не тільки задля грошей. Я щиро хочу поновити минуле, відчути і побачити своїми очима події, проникнути за межі того, що здається очевидним, і уявити собі думки і почуття артистів цієї драми.

— Я не бачу в цій історії якихось особливих тонкощів. Звичайний процес. Звичайна жіноча ревнивість — і більш нічого.

— Мене б дуже цікавили, пане Блейк, ваші враження від цього процесу.

Блейк сказав з несподіваною різкістю:

— Враження, враження! Та не говоріть ви так педантично! Я ж не був там присутній як звичайна істота, яка тільки реагує і вражається! Мені здається, ви не даєте собі звіту… Адже це був мій друг — розумієте? — якого отруїли. І якщо б я реагував оперативніше, я міг би його врятувати!

— Як ви прийшли до такого висновку, пане Блейк?

— А ось як. Гадаю, ви вже прочитали виклад фактів, зв'язаних зі справою?

Пуаро кивнув головою.

— Дуже добре. Того ранку мій брат Мередіт покликав мене до телефону. Він був надзвичайно схвильований. Один з його проклятих хімічних препаратів зник, а препарат цей був смертельний. Що ж я зробив? Я сказав йому прийти і обміркувати це питання, вирішити, як краще повестися. Ви розумієте, вирішити, що краще… Я й сьогодні дивуюсь, як я міг так міркувати, бовдур! Я повинен був діяти негайно, не втрачаючи часу. Піти одразу ж до Еміаса і попередити його, сказати: «Керолайн викрала трунок у Мередіта. Тобі й Ельзі варто оберігатися».

Блейк устав, схвильовано заходив по кімнаті.

— Заради бога, пане Пуаро! Ви вважаєте, що я мало терзався потім через це? Я ж знав! Отже, у мене була можливість врятувати його, а я все зволікав, чекаючи на Мередіта! Чому мені забракло глузду зрозуміти, що її не втримають уже ніяка цнотливість чи вагання? Керолайн взяла трунок для того, щоб його використати, і, лихий би його взяв, використала при першій же можливості. Вона і не чекала, поки Мередіт помітить нестачу. Я знав, що Еміас у смертельній небезпеці і нічого не зробив!

— Мені здається, ви несправедливо себе картаєте, добродію, у вас було досить мало часу…

Блейк перебив:

— Часу? У мене було його досить. Перед і мною було багато шляхів, тисяча варіантів, як учинити. Я міг би, як уже казав, піти до Еміаса, хоча навряд чи він мені повірив би. Еміас був не тою людиною, яка легко вірить, коли йдеться про його небезпеку. Він би висміяв мене, бо він ніколи глибоко не розумів, що за диявольська жінка була Керолайн. Але я міг піти до неї, сказати їй: «Я знаю всі ваші наміри! Я знаю, що ви задумали. Але, якщо Еміас чи Ельза помруть від цикути, — на вас чекає шибениця!» Це зупинило б її! Зрештою, я міг подзвонити в поліцію. О, я міг вжити тисячу різних заходів! А натомість погодився з повільними і обережними методами Мередіта: «Ми Повинні все обміркувати, абсолютно твердо переконатися В тому, хто взяв трунок», — як твердив він. Ідіот! Ніколи в житті він не спроможний був прийти до якогось рішення! Його щастя, що він старший і одержав маєток, за рахунок якого існував. Якщо б він