Код да Вінчі - Ден Браун

За роки викладання Ленґдон аж ніяк не міг навчитися залагоджувати суперечки під дулом револьвера. Зате чого він таки навчився, то це давати раду з парадоксальними запитаннями. Коли правильної відповіді на якесь запитання не існує, то є лише один чесний вихід.

Сіра зона між «так» і «ні»...

Мовчання...

Не відводячи очей від криптекса, який він тримав у руках, Ленґдон вирішив просто відійти.

Він зробив крок назад, у глиб величезної зали. Нейтральна територія. Ленґдон сподівався, що його зосередженість на криптексі буде сигналом Тібінґові, що він готовий до компромісу, а мовчання буде сигналом Софі, що він її не зрадив.

Треба тягнути час, щоб подумати.

Думати. Ленґдон підозрював, що саме цього і хоче від нього Тібінґ. «Тому він і віддав криптекс мені. Щоб я відчув усю вагу свого рішення». Член Королівського історичного товариства сподівався, що від дотику до криптекса великого магістра Ленґдон осягне всю велич таємниці, яка криється в ньому, і допитливість науковця візьме гору над усім іншим; він збагне, що втрата наріжного каменя рівнозначна втраті самої історії.

Ленґдон боявся, що в нього є лише один спосіб урятувати Софі, — розгадати пароль до критпекса і запропонувати його в обмін на її свободу. «Якщо я зможу витягнути карту, Тібінґ погодиться на мої умови». Змусивши себе зосередитися на цьому складному завданні, Ленґдон повільно пішов до дальніх вікон... згадуючи всі численні небесні тіла, що прикрашали могилу Ньютона.

В утробі сім’я, Рожі плоть — а де

На гробі куля, що до них веде?

Повернувшись спиною до Тібінґа й Софі, Ленґдон ішов до височенних вікон і відчайдушно шукав натхнення в їхніх кольорових вітражах. Та все було марно.

«Уяви себе на місці Соньєра, — говорив він собі, дивлячись за вікно у сад. — Що за куля, на його думку, мала б бути на могилі Ньютона?» У дощі мигтіли образи зірок, комет і планет, але Ленґдон від них відмахнувся. Соньєр не захоплювався точними науками. Його цікавили мистецтво, історія. Священна жіночність... чаша... Троянда... збезчещена Марія Магдалина... богиня, скинута з п’єдесталу... Святий Ґрааль.

У легендах Ґрааль завжди поставав в образі жорстокої коханої, що танцює десь у тіні зовсім близько, нашіптує на вухо, заманює на крок ближче, а тоді зникає в тумані.

Дивлячись на дерева в саду, між якими гуляв вітер, Ленґдон відчував її грайливу присутність. Знаки були скрізь. Найстаріша в Британії яблуня, ніби насміхаючись, виставила з туману вкриті цвітом гілки. У кожної квітки — п’ять пелюсток, і всі блищать, наче Венера. Богиня була цієї миті в саду. Вона танцювала на дощі, співала давніх пісень, виглядала з-за гілок, укритих цвітом, ніби хотіла нагадати Ленґдонові, що плід знання, який начебто зовсім поряд, насправді недосяжний.

Сер Лі Тібінґ спокійно спостерігав з іншого боку зали, як Ленґдон стоїть біля вікна, немов загіпнотизований.

«Як я й сподівався, — подумав Тібінґ, — зараз він усе зрозуміє».

Тібінґ уже деякий час підозрював, що Ленґдон, можливо, знайшов ключ до таємниці Ґрааля. Не випадково Тібінґ почав здійснювати свій план того самого вечора, коли Ленґдон мав зустрітися з Жаком Соньєром. Наслухавшись розмов куратора, Тібінґ був переконаний, що бажання Соньєра зустрітися з Ленґдоном може бути зумовлене лише одним. У таємничому рукописі Ленґдона є щось таке, що зачепило Пріорат за живе. Ленґдон натрапив на якусь інформацію, і Соньєр боїться, що він її оприлюднить. Тібінґ не сумнівався, що великий магістр шукає зустрічі з Ленґдоном, лише щоб змусити того мовчати.

Правду замовчували надто довго!

Тібінґ знав, що мусить діяти швидко. Напад Сайласа було заплановано на цей день із двох міркувань. По-перше, він мав перешкодити зустрічі Соньєра з Ленґдоном. По-друге, Тібінґ хотів, щоб Ленґдон був у Парижі, коли він заволодіє наріжним каменем, на той випадок, якщо йому знадобиться його допомога.

Переконати Соньєра зустрітися з Сайласом було простіше простого. «Я знаю, чого куратор боїться найбільше». Учора пополудні Сайлас подзвонив кураторові і вдав із себе засмученого священика.

— Месьє Соньєр, пробачте, я мушу негайно з вами поговорити. Я б нізащо в світі не порушив таємниці сповіді, але боюся, що в цьому разі не маю іншого виходу. Я щойно висповідав чоловіка, який зізнався, що вбив членів вашої родини.

Соньєр здивувався, але відреагував стримано.

— Моя родина загинула від нещасного випадку. Висновок поліції був однозначний.

— Так, в автокатастрофі, — кинув наживку Сайлас. — Чоловік, з яким я розмовляв, сказав, що це він зробив так, щоб авто з’їхало з дороги і впало в річку.

Соньєр мовчав.

— Месьє Соньєр, я б ніколи вам не подзвонив, якби цей чоловік не сказав чогось такого, що змушує мене непокоїтись тепер за вашу безпеку. — Він помовчав. — А ще він говорив про вашу онуку Софі.

Згадка про Софі мала вирішальне значення. Куратор умить перейшов до дій. Він негайно призначив Сайласові зустріч у найнадійнішому місці, яке тільки знав, — у своєму кабінеті в Луврі. Тоді подзвонив Софі, щоб попередити про небезпеку. Зустріч із Робертом Ленґдоном довелося скасувати.

Тепер, коли Ленґдон і Софі опинились у протилежних кінцях зали, Тібінґ відчув, що йому вдалося роз’єднати двох партнерів. Софі залишалась налаштованою вороже, тимчасом як Ленґдон починав бачити ширшу картину. Він намагався розгадати пароль. Він усвідомив, як важливо знайти Ґрааль і визволити ЇЇ з пут.

— Для вас він його не відкриє, — холодно сказала Софі. — Навіть якщо зможе.

Тібінґ поглядав на Ленґдона, тримаючи Софі під прицілом. Тепер він не сумнівався, що зброю таки доведеться застосувати. Його це трохи непокоїло, але він знав, що вистрелить без вагань, якщо дійде до цього. «Я зробив усе, що міг. Ґрааль важить більше, ніж будь-хто з нас».

У цю мить Ленґдон відвернувся від вікна.

— Могила... — раптом мовив