Пожежник - Джо Хілл

частинок драконячої луски, які не бажали, не могли бути знищені. Вона стала попелом і полум’ям. Відтоді я живу на острові й не даю тому вогню згаснути. Він і досі палає, в тій печі. Вона й досі тут, зі мною. Я переконаний, що її свідомість тримається завдяки енергії, яку виробляє багаття, і розпадеться лише тоді, коли полум’я згасне остаточно.

Ось це, гадаю, і все. Лише кілька людей у таборі знають, на що здатен Нік. Більше він не прикликає полум’я. Чому — ти, певно, розумієш. У смерті матері він винуватить себе. Уявляєш, як воно, бути дев’ятирічним і думати про таке? Він не знає, що вона й досі з нами, я не наважився йому показати. Боюся, що тоді з ним буде. Що, як він думатиме, що вона страждає, і все через нього? — Джон завовтузився в ліжку, його погляд ковзнув з печі до дверей. Пожежник напружився. — Господи. Вже стільки часу минуло. Тобі вдосвіта потрібно повернутися до лазарету. Ти й так уже забарилася.

— Ще хвильку, — мовила Гарпер. — Майкл обіцяв, що прикриватиме мене всю ніч, якщо знадобиться.

Пожежник перевернувся на бік, щоб подивитися їй в очі.

— Гарпер, ти повинна дбати про себе. Є хлопець, який дуже сильно тебе любить. Ти єдине, що змушує його боротися далі.

Їй знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти, що говорить Джон не про себе, а про Ніка.

— Він досі носить в собі усю ту провину. Скутий у пастці так само, як тоді, під балкою.

— І хто б ото говорив, — відказала Гарпер.

Якусь мить він не відповідав на її погляд.

— Тепер ти розумієш, чому я не хочу, щоб ти ще колись бралася до того, що виробляла зі стрілою. Одну жінку, до якої мені було не байдуже, я вже втратив. Тобі, сестро Вілловз, я згоріти не дам. Я не переживу ще й цієї втрати.

Гарпер ще трохи потримала його в обіймах, а тоді поцілувала в щетинисту щоку й вилізла з ліжка. Дбайливо вкрила його ковдрою, підіткнувши з усіх боків. А потім постояла над ним, вдивляючись в худе втомлене лице.

— Ти не винен у тому, що сталося з Сарою. І Нік не винен. Жоден з вас не має картати себе за її смерть. Гарольд Кросс міг би вам пояснити причину. Я люблю тебе, Джон Руквуд, — вона вперше сказала це йому, спокійно й впевнено, і повела далі, не даючи йому змоги відповісти:— Але ти не лікар, тож не розумієш природи цієї інфекції. Сара Сторі померла не тому, що Нік погано її навчив. Не тому, що їй бракувало Y-хромосоми. І не тому, що в неї була відсутня якась необхідна мутація. Чи які ти ще причини там понавигадував. Окрім жахливої поезії та нудотної мізогінії, Гарольд також наповнив записник ґрунтовними дослідженнями. Спора проникає в людський мозок дуже повільно. На те, щоб потрапити до центру Брока, однієї з тих зон, які відповідають за мовлення, спорі потрібно приблизно шість тижнів. Навіть у глухих. Ти сказав, вона була заражена... скільки? Два тижні? Три? Вона надто поквапилася. Оце й усе.

Він ошелешено дивився на неї.

— Ти не можеш цього знати. Не можеш бути певна.

— А от і можу, Джоне. Ти маєш повне право горювати, але, боюся, твоє почуття провини безпідставне. Як і страхи за мою безпеку. Драконяча луска вкриває мене ось уже майже дев’ять місяців. Вона в кожній клітині мого тіла. Серед твоїх трюків немає такого, який я не змогла б опанувати. Тобі варто було побалакати з Гарольдом.

Пожежник важко й протягло видихнув. Здавалося, він на очах поменшав, немов став пустотілим.

— Я... Я в останні тижні перед тим, як бідолаха Гарольд помер, не мав з ним особливих справ. Він досить паршиво поводився з Еллі, а я ж був тоді на острові, у жалобі. Заледве його бачив. Навіть уникав його, якщо бути відвертим.

Пожежник кинув на неї здивований, спантеличений погляд.

— Ти або помиляєшся, або він у щоденник записував власні сновидіння. А в такому разі я також не певен, чи варто довіряти його медичним поглядам. Я не допомагав йому вислизати з лазарету. Жодного разу. Ти гадки не маєш, що за неприємний малий троляка то був.

Гарпер втупилася в нього, розгублена і зніяковіла. Вона неодноразово перечитувала щоденник і була певна, що саме Джона Руквуда Гарольд називав своїм помічником у ті останні дні.

— Досить, — сказав Пожежник і кивнув на двері. — Тобі треба йти. Не висовуй голову і прямуй одразу до лазарету. Потім розберемося. Для цього ще буде час.

Але він так і не настав.

17

Гарпер повернулася в темряву. Повітря було напрочуд теплим і пахкотіло соснами та насиченим запахом глини. Коли вона прошмигнула до лазарету, на дальньому краєчку Атлантичного океану з’явилася тоненька смужка молочного світла, яка блідо виблискувала на небокраї. Майкл розвалився на дивані у почекальні. На грудях у нього лежав розгорнутий примірник «Рейнджера Ріка», а очі були заплющені. Щойно вона зачинила двері, як він поворухнувся, потягнувся і взявся терти долонями своє хлоп’яче обличчя.

— Проблеми? — запитала в нього Гарпер.

— Біда, — відказав хлопець, підійнявши «Рейнджера Ріка». — Я ледве здолав «словопошук»[149] до половини, а це доволі жалюгідно, враховуючи, що журнал дитячий.

Він продемонстрував їй широку, сонну й невинну посмішку.

— Я чув, що в’язні повернулися без пригод. Про їхню маленьку мандрівку ніхто ні сном, ні духом. Гадаю, Чак Карґілл почувався дещо приниженим, провівши годину в морозильній камері. Сказав, що скальпи їм познімає, якщо бодай словом прохопляться Бену Патчетту.

— Якось уночі, Майкле, нам треба буде з тобою організувати переливання крові. Мені б не завадила доза твоєї відваги.

— Я радий, що вам випало провести кілька годин зі своїм хлопцем. Якщо хтось у цьому таборі й заслуговує одну ніч КЛТ[150], то це ви.

Гарпер кортіло відповісти, що Пожежник не те щоб її хлопець, але, на власний подив, вона виявила, що подих їй перехопило, а щоки червоніють, і драконяча луска тут зовсім ні при чому. Інший хлопчина міг би й розреготатися з її збентеження, але Майкл лише ввічливо перевів погляд на сторінку зі «словопошуком».

— Сестри ще кілька годин тому з цим би впоралися, а жодній з них і десяти рочків не було. Доведеться завтра добити. Я домовився з Беном, що вартуватиму в лазареті увесь тиждень. На випадок, якби вам знадобилося більше часу з містером Руквудом, чи щоб передати повідомлення решті, чи ще там що.

— Майкле, я б тебе оце зараз