Пожежник - Джо Хілл
Наступного ранку розпочалося моє навчання. За три дні я вже міг запалювати свічку. За тиждень — викрешувати, наче ходячий вогнемет, струмені вогню. А тоді я почав вимахуватися. Нічого не міг із собою вдіяти. Коли ми з Еллі вирушили в одну з рятувальних місій, я неодмінно мав створити стіну з диму, щоб злиняти не просто так, а з шиком. Якось нас переслідував кремаційний загін, а я обернувся до них і спалахнув, перетворившись на велетенського вогненного демона з крилами, щоб відстрашити їх. Як п’ятами кивали, то аж вищали!
Мене тішило бути оповитим легендами. На мене витріщалися, про мене перешіптувалися. Нема на світі наркотику, сильнішого за славу. Я чванився перед Сарою, що драконяча луска — найкраще, що сталося зі мною в житті. Що як хтось винайде ліки, то я відмовлюся їх вживати. Що луска — то ніяка не пошесть. То чиста еволюція.
Ми часто обговорювали мої теорії щодо драконячої луски: як вона переноситься, як утворює зв’язок з мозком, як утворює ензими, що захищають мене та Ніка від опіків. Це я так кажу, що ми обговорювали мої теорії. Радше я без упину читав їй лекції, а вона просто слухала. О, мені подобалося мати аудиторію, ділитися своїми проникливими заувагами та припущеннями. Ти знаєш, це навіть варто було б вказати у її свідоцтві про смерть. Сара Сторі — забалакана до смерті Джоном Руквудом. У певному розумінні саме це з нею і сталося.
Виразно пригадую наступний день по тому, як уперше перетворився на диявола і розлякав ватагу озброєних чоловіків. Я відвіз Сару на острів — на пікнік і святковий трах. Вона того дня була тиха, витала думками деінде, але мене по самі вінця переповнювала власна велич, тому я заледве це все помічав. Ми кохалися, а тоді я розлігся на ліжку, почуваючись рок-зіркою. Нарешті. Сара підвелася, відшукала джинси і витягла з кишені пляшечку, повну білої сажі. Я запитав, що то в неї таке. Сара відповіла, що то заражений попіл. А тоді, прямо в мене на очах, висипала його на кухонний стіл і вдихнула. Навмисно заразила себе. Я навіть скрикнути не встиг. Звісно ж Сара знала, як заразити себе, бо ж це я розповів їй, як саме поширюється спора.
Уже за три дні на ній з’явилися перші мітки. На спині. Вигляд вони мали такий, наче сам диявол відшмагав її вогненним батогом. Я мав цілковиту рацію щодо методу поширення, але вперше мені зовсім не кортіло сказати: «Я так і знав». Менш ніж за чотири тижні Сари не стало.
15
Пожежник скривився, тримаючи пошкоджене зап’ястя лівою рукою.
— Дуже болить? — запитала Гарпер.
— Розповідати не так боляче, як я думав. Приємно згадувати про неї, хай навіть те погане, що трапилося під кінець. Часом мені здається, що останні дев’ять місяців я лише те й робив, що влаштовував пожежі, бо мені подобалося спалювати усе довкола. Типу, якщо згоріла Сара, то нехай палає увесь світ. Підпал допомагає не гірше за «Прозак»[148], — він затнувся, замислившись. — Бляха. Ти не про психологічний біль питала, правда ж?
— Ага. Мене цікавив зап’ясток.
— Ой. Угу. Таки сильно болить. Це нормально?
— Потому як ти вже вдруге вивихнув це зап’ястя? Так.
Здоровою рукою Джон торкнувся її долоні, переплітаючи їхні пальці. Його погляд був спрямований через усю кімнату до печі, заслінка якої була трохи відчинена, відкриваючи миготливий квадратик жовтого полум’я.
— Мені навіть трошки неприємно отак добре почуватися, — сказав Джон.
— Ми просто обіймаємося. Навіть не роздягнуті.
— Не треба було тебе цілувати надворі.
— Ми були п’яні. Дуркували трохи.
— Я досі її кохаю, Гарпер.
— Усе гаразд, Джоне. Між нами нічого такого нема.
— От і ні. Для мене — є.
— Добре. Для мене це теж дещо важить. Але нам не обов’язково робити щось таке, за що тебе гризтиме совість. Тебе ніхто не обіймав ще відтоді, як померла Сара, а людям це потрібно. Потрібна близькість.
Дрова в багатті посвистували й хрускотіли.
— Тільки вона не мертва. Вона не жива, але водночас і не померла. Вона... застрягла.
— Знаю.
Пожежник повернув голову, щоб глянути на Гарпер. На худорлявому обличчі відбилися тривога й здивування.
— Вже якийсь час знаю, — відказала Гарпер. — Побачила її одного разу. У вогні. Я знаю, що там у печі щось є, і ти підтримуєш йому життя. Тільки що б то не було, це не людина. Не може бути людиною. Полум’я не має свідомості.
— Спора має. Саме тому Фенікс і здається живим. Він і є живим. Це частинка мене. Як рука. Тіло Сари згоріло, але дівчина в полум’ї лишилася. Доки я підтримуватиму вогонь, якась неспалима дрібка її душі житиме.
— Тобі варто поспати.
— Навряд чи вийде. Дуже пече в зап’ясті. Та й до того ж, може, це не лише мені треба розповісти. Може, тобі треба це почути. Поки ти ще не зайшла цим шляхом надто далеко й не погубила себе, як вона.
16
— До Блискоту вона доєдналася ледь не одразу. Ніколи не бачив, щоб комусь це вдавалося скоріше. Вже за чотири дні після того, як на тілі виступили перші видимі мітки, вона засяяла в каплиці, випромінюючи блиск і радість. Ти ж знаєш, що луска може бути неймовірно прекрасною. Порівнювати Сару з іншими — те саме, що прирівняти спалах блискавки зі світляком. То було захопливо, хоч і трохи насторожувало. Її могутність була незрівняною, більшою за будь-чию. Сара грала на органі, а потім ніхто навіть власного імені згадати не міг — усі пам’ятали тільки її. Годинами після того, як ми зливалися у Блискоті, люди блукали довкола, розмовляючи, наче вона, навіть походжали, як вона.
— Керол тепер теж має подібний вплив на людей, — якусь мить Гарпер поміркувала, а тоді додала: — Гадаю, що Еллі теж. Хоч і меншою мірою.
— Сарі кортіло, щоб я показав, як палати, як пускати полум’я. Вона хотіла знати, як відправляти власну свідомість у потоки полум’я. На той час я вже користався Феніксом під час рятувальних місій, а Нік розсилав зграйки вогненних горобців у пошуках заражених людей. Втім, я відмовлявся її навчати. Я був злим. Боже, яким я був злим. А ще наляканим. Одна справа — заразитися випадково, а зовсім інша —
