Леопард - Ю. Несбе
— Хитрий лис, — мовив Ердал. — Адже Лейке утямив, що поліція знайде зв’язок між убивствами. Тож якщо забезпечити собі залізне алібі на одне чи два убивства, з нього автоматично знімуть підозру у решті убивств.
— Так, — мовив Бельман. — Але хто ж його поплічник?
Харрі слухав, як посипалися припущення, коментарі й питання.
— Для убивства Аделе Ветлесен Тоні мав мотив: шантаж, у нього вимагали чотириста тисяч, — мовила Пеліканиха. — Але він ще й боявся, що Лене Галтунг покине його, дізнавшись, що від нього завагітніла інша жінка. Тоді довелося б розпрощатися з галтунгівськими мільйонами й помахати ручкою проектові в Конго. Тож маємо поставити питання: хто ще мав подібний мотив?
— Інші інвестори! — вигукнув молодик із гладеньким обличчям. — А що ми знаємо про його колег з ділового центру?
— Для Тоні Лейке проект у Конго — пан або пропав, — мовив Бельман. — Але ніхто з тих, хто вкладав гроші разом з ним, не убиватиме двох людей заради десятивідсоткової частки, ці хлопці звикли, що гроші легко приходять і легко зникають. Поза тим, Лейке напевне працював укупі з тим, на кого міг покластися і в особистому, й у професійному сенсі. Згадайте, в убивствах Боргні та Шарлотти використали одне й те саме знаряддя убивства. Як ти його називав, Харрі?
— Леопольдове яблуко, — приголомшено відповів Харрі.
— Будь ласка, голосніше.
— Леопольдове яблуко.
— Дякую. Привезене з Африки. З тієї ж місцевості, де Лейке служив найманцем. Тому ми навряд чи помилимося, припустивши, що він звернувся до одного зі своїх колишніх товаришів по службі. Гадаю, нам слід саме з цього почати.
— Якщо для другого та третього убивств він найняв кілера, то чому не найняв його й для решти? — спитала Пеліканиха. — Тоді б мав алібі на час усіх смертей.
— Ще й мав би чималеньку знижку, — мовив чоловік з вусами, як у Нансена. — Певна річ, найманого убивцю на більше, ніж пожиттєве ув’язнення, не засудять.
— У цьому разі, можливо, були причини, яких ми поки що не бачимо, — мовив Бельман. — Зовсім прості: наприклад, кілер не мав часу чи Лейке не мав грошей. Або найпростіша причина усіх злочинів: трапилось так, як трапилось.
Люди за столом згідливо закивали, скидалось на те, що навіть Пеліканиху відповідь задовольнила.
— Ще питання? Немає? Тоді я волів би подякувати Харрі Холе, який працював разом з нами. Позаяк його спеціальні знання нам більше не стануть у нагоді, він повертається на роботу у відділ убивств, і негайно. Мабуть, цікаво було спостерігати, як інші розслідують убивства, Харрі? Хоча, звісно, цього разу ти нічого не розкрив, але хто знає? Може, не убивства, а якісь заплутані зухвалі злочини у Грьонланні, безперечно, чекають на тебе. Ще раз дякую. А я незабаром маю прес-конференцію, колеги.
Харрі майже із захопленням глянув на Бельмана. Так захоплюєшся тарганом, коли його спустиш в унітаз, а він знову видряпається назовні. Знов і знов. І, врешті-решт, готовий завоювати весь світ.
Біля постелі Улава у Державній лікарні хвилини та години спливали неквапними, монотонними хвилями. Прийшла й пішла медсестра. Сестреня прийшла й пішла. Квіти непомітно посувалися чимраз ближче.
Харрі бачив, як близьким іноді бракує сил чекати, коли ж їхній дорогий родич віддасть Богові душу, як вони благають смерть, щоб прийшла й звільнила. Їх самих. Але з Харрі все було інакше. Ніколи досі батько не був таким близьким, як отут, зараз, у цій лікарняній палаті, де замість слів лишилися тільки уривчасті подихи та биття серця. Бо зараз, спостерігаючи за Улавом Холе, Харрі наче перевтілився в нього, перебуваючи у тому просторі, який розділяє життя та безвість.
Слідчі у Крипосі чимало побачили й зрозуміли. Але не зрозуміли очевидного взаємозв’язку. Між фермою Лейке та Устаусетом. Між чутками про примару зниклого хлопчини з ферми Утму та чоловіком, який називав ту місцину «мої місця». Між Тоні Лейке та хлопчиком на фото поруч зі своїм страшним батьком та привабливою матір’ю. Часом Харрі дивився на телефон і бачив пропущені виклики. Хаген. Ейстейн. Кая. Знову вона. Каї треба відповісти. Він зателефонував.
— Можна я приїду до тебе сьогодні вночі? — спитала вона.
Розділ 80. Ритм
Дощ барабнив по дошках плавучої пристані. Харрі ззаду підійшов до чоловіка, що стояв на самому її краєчку.
— Доброго ранку, Скаю.
— Доброго ранку, Холе, — відповів ленсман не озираючись. Він опустив вудлище з довгою ліскою, що ховалася в очереті при березі.
— Клює?
— Дідька лисого, — гмикнув Скай. — За щось зачепилося в очереті.
— Прикро. Ти читав сьогоднішні газети?
— У нашому селі їх привозять лише по обіді.
Харрі знав, що це неправда, але все одно кивнув.
— Вони напевне пишуть, що я телепень-селюк, — мовив Скай. — І що знадобилося звертатися до людей з Крипосу, аби розібратися в усьому, що я напартачив.
— Пробач.
Скай знизав плечима.
— Нема за що. Ти сказав усе, як є, а я знав, що роблю. Поза тим — було цікаво. У нас нечасто щось відбувається, ти ж знаєш.
— Гм… Ну, про тебе не так уже багацько й пишуть. Публіку більше хвилює, що убивцею таки виявився Тоні Лейке. Бельмана багато цитують.
— Мабуть.
— Незабаром вони дізнаються, ким був батько Тоні.
Скай, озирнувшись, глянув на Харрі.
— Я мав раніше здогадатися, тим паче коли ми дізнались про зміну прізвища.
— Щось я не втямив, Харрі.
— Скаю, хіба не ти розповідав мені, що Тоні жив у діда по матері на хуторі Лейке? Лейке. Материн батько. Тоні взяв прізвище матері.
— У цьому немає нічого незвичайного.
— Можливо. Та у цьому випадку була вагома причина. Тоні переховувався у діда. Його туди мати відіслала.
— Чому ти так думаєш?
— Якось одна з моїх колег казала, — мовив Харрі й на мить знову відчув її пахощі, пахощі цієї ночі. — Вона розповіла мені дещо з того, що їй переповів ленсман в Устаусеті. Про родину Утму. Про батька та сина, які ненавиділи один одного так жагуче, що могло дійти до вбивства.
— Убивства?
— Я перевірив біографію Одда Утму. Як і його син, він мав славу людини гарячкової, нестримної вдачі. Замолоду відсидів вісім років за вбивство через ревнощі. Потому переїхав у малолюдну місцевість. Одружився з Карен Лейке, у них народився син, який уже підлітком
