Леопард - Ю. Несбе
— Я не знав цього, Холе.
Харрі повільно кивнув:
— На жаль, їй вдалося лише відвернути лихо на якийсь час. Нещодавно у кам’яному проваллі знайшли її скелет з діркою у лобі. А за кілька метрів від неї снігоходом розчавило її чоловіка-убивцю. Перед цим його катували, спалили майже всю шкіру на спині та руках, повиривали зуби. Здогадуєшся, хто це зробив?
— Святий Боже…
Харрі встромив у рот цигарку.
— А як ти здогадався, що одне з одним пов’язане? — спитав Скай.
— Спадкова подібність. — Харрі закурив. — Батько й син. Адже від генів не втечеш. Вони завжди з тобою, наче прокляття. Гадаю, Одд Утму збагнув, що убивства, пов’язані з Ховасхюттою, свідчать, що на нього розпочалось полювання й що за ним слідом іде привид його загиблого сина. Батько втік з ферми у покинуту хатинку, яка надійно захована серед урвищ. Прихопивши з собою фото своєї сім’ї, яку власноруч і зруйнував. Уяви лишень: убивця, якому страшно і який, можливо, кається наодинці з тяжкими думками.
— Звісно, катюзі по заслузі.
— Я знайшов ту світлину. Тоні поталанило, він більше вдався у матір. У хлопчикові на фото важко запримітити щось від дорослого Тоні. Але вже тоді він мав великі білі зуби. А батько стидався своїх. Суттєва відмінність.
— Але ти наче казав, що збагнув усе саме через їхню подібність?
Харрі кивнув:
— Вони хворіли на одну й ту саму недугу.
— Що обоє — убивці?
Харрі похитав головою:
— «Недуга» — себто звичайнісінька недуга в буквальному сенсі. Вони обидва хворіли на ревматоїдний артрит. Сьогодні вранці підтвердили, що вони — кревні родичі. Аналіз на ДНК шматочків шкіри з пічки та волосся Тоні Лейке з гребінця показав, що вони — батько та син.
Скай кивнув.
— Та пусте, — мовив Харрі. — Хай там як, а я приїхав, щоб подякувати тобі за допомогу й вибачитися за те, що все так вийшло. А ще Бйорн Гольм просить переказати дружині вітання й подяку за найсмачніші січеники та тушковану капусту, що він куштував у своєму житті.
Скай слабко всміхнувся.
— Так усі кажуть. Вони навіть Тоні смакували.
— Що?
Скай знизав плечима, добуваючи ножа з піхов на ремені.
— Я ж тобі розповідав, що Мія закохалася у нього. Це було невдовзі після того, як Тоні понівечив Уле. Якось вона запросила його додому на вечерю, знала, що того вечора мене не буде вдома. Дружина нічого не розповіла, коли вони завітали, але, певна річ, коли я згодом довідався, спалахнув скандал. Скільки грубощів вислухав, знаєш-бо, які вони, дівчата у такому віці, та ще й закохані. Я, як дурень, силкувався втовкмачити дівці, що Тоні — жорстокий кривдник. А мав би знати: що більше лаєш коханого — то швидше вона кинеться йому на шию. Бо тоді вони наче удвох проти цілого світу. Та ти й сам знаєш, що часом жінки зачинають листування з ув’язненими убивцями.
Харрі кивнув.
— Мія збиралася тікати з дому, хотіла кинутись за ним слідом хоч на край світу, страх що було, — вів далі Скай, обірвав ліску і почав її змотувати.
— Гм… на край світу?
— Еге ж.
— Розумію.
Скай раптом перестав мотати котушку і глянув на Харрі.
— Ні, — мовив він переконано.
— Що «ні»?
— Ні, це не те, що ти гадаєш.
— А що я гадаю?
— Що Мія та Тоні згодом знову зустрілися. Він кинув її, й більше вони ніколи не бачились. Її життя снувалося вже без нього. Вона не має до цієї справи жодного стосунку, второпав? Я слово тобі даю. У неї незабаром знову життя налагодиться, тож не треба…
Харрі кивнув і витяг з рота цигарку, яку загасив дощ.
— Я більше не розслідую цю справу, — мовив він. — Але все одно твого слова мені досить.
Коли Харрі від’їжджав від парковки, то бачив у дзеркальце, як Скай збирає своє рибальське причандалля.
Державна лікарня, Харрі знов увійшов у її ритм. Час не збурювали нові події; він спливав спокійним, рівним потоком. Він розмірковував, чи не попрохати йому матрац. Буде зовсім як у «Чункінг-меншн».
Розділ 81. Світлові плями
Минуло три дні. Він не помер. І ніхто не помер.
Ніхто гадки не мав, де Тоні Лейке, сліди фальшивого Одда Утму губилися у Копенгагені. В одній газеті надрукували світлину Лене Галтунг у великих сонцезахисних окулярах та чорній шалі — у найкращих традиціях Ґрети Ґарбо. І заголовок «Без коментарів». Уже два дні її ніхто не бачив. Вона переховувалась. Найімовірніше, у батьківському будинку в Лондоні. Фото Тоні Лейке у робі на тлі гвинтокрила надрукували чимало газет. «Зникнення Залицяльника», — тепер була така назва. Прізвисько залишили, мабуть, тому, що воно міцно причепилося, й тому, що личило Лейке більше, ніж Олтману. Дивовижно, але ніхто з журналістів досі не виявив зв’язку між Тоні Лейке та фермою Утму. Цілком очевидно, що мати, а згодом і сам Тоні добряче позамітали всі сліди.
Мікаель Бельман щодня виступав перед пресою на прес-конференціях. У якомусь ток-шоу на телебаченні він показав і свої педагогічні здібності, й переможну усмішку, розповідаючи, як удалося розплутати справу. Певна річ, за його власною версією. Здавалося, що всі просто забули, що вбивцю не схоплено, але це несуттєво, найголовніше — Залицяльника-Кавалера Тоні Лейке викрито, нейтралізовано, викинуто з гри.
Щовечора темніло все пізніше. Усі чекали чи то на весну, чи то на приморозки, але не було ані того, ані іншого.
По стелі ковзали плями світла.
Харрі лежав на боці, спостерігаючи за цигарковим димом, який здіймався у темряву заплутаними, химерними візерунками.
— Ти такий мовчазний, — сказала Кая, притуляючись до його спини.
— Я лишуся тут до похорону, — мовив він. — А потім — поїду.
Він затягнувся цигаркою. Вона не сказала ні слова. А потім він, на свій подив, відчув, що його лопатка стала теплою й змокріла. Поклавши цигарку на край попільнички, він обернувся до неї.
— Ти плачеш?
— Намагаюся не плакати, — відповіла Кая і шмигнула носом. — Не знаю, що зі мною діється.
— Закуриш?
Вона захитала головою і витерла сльози:
— Сьогодні телефонував Мікаель — хоче зустрітися.
— Гм.
Вона поклала голову йому на груди.
— Тобі нецікаво, що я йому відповіла?
— Хіба що сама скажеш.
— Я відмовила йому. Він сказав, що я пошкодую згодом. Сказав, що ти потягнеш мене за собою.
