Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

Але замість того, щоб виконати розумне прохання Тіни, Маркус сказав:

– А мені начхати. Хай бачать. Я люблю тебе! Люблю так сильно, що готовий на все заради твого щастя, – палко шепотів він, зариваючись обличчям у її волосся, вдихаючи солодкий аромат жаданої жінки та ще міцніше притискаючи до себе. – Ти моє серце, Тіна.

Його пристрасний, наполегливий поцілунок застав Тіну зненацька. Вона не збиралася відповідати на нього. Він запустив пальці в її волосся, рукою притримуючи її потилицю, все сильніше впивався поцілунком у дівочі губи.

Його поцілунок свідчив багато про що: схоже, справді Маркус любив її і відчайдушно потребував цього кохання. Але хоч би яким чудовим був сам момент, а відповісти взаємністю Тіна не могла.

Вона вирвалася з його рук, водночас позбавляючи Маркуса надії. Він зрозумів, що його кохання не взаємне. Задихаючись від смутку, він випростався і промовив дивним тоном:

– Я лише хочу зробити тебе щасливою. Хочу вберегти тебе від того болю, який Адлер завдасть своєю бездушності. Ерік – "емоційний труп"! – роздратовано вигукнув Маркус. – Скільки б свого кохання ти не намагалася подарувати йому, немає жодного шансу отримати щось назад. Згодом він розтопче твою самооцінку, змусить почуватися непотрібною. Ти будеш засинати і прокидатися одна…

– Замовкни, прошу! – благала Тіна. – Я більше не люблю його.

"Я боюся любити його", – додала вона про себе.

Тіна всім виглядом намагалася зобразити гордо-незворушну неприступність, але їдке питання вражало її свідомість. Вона розуміла, що краще не ставити його Маркусові, але не змогла втриматися від розпитувань.

– Хто така Лора? Я хочу знати, хто вона така.

– Я готовий все тобі розповісти. Тільки чи ти готова прийняти цю правду? – похмуро запитав він, свердливши поглядом своїх сірих очей.

– Розкажи мені, прошу…

Його не треба було просити, він і сам збирався використати цей останній козир у боротьбі з Адлером.

– Першим із Лорою познайомився я. Ти не повіриш, але це сталося на похороні її діда. Він був моїм підлеглим. За життя він часто розповідав мені про неї, навіть умовляв познайомитись, а я все відмовлявся. Дівчина залишилася сиротою, у неї більше нікого не лишилося. Я пам'ятаю її очі того дня: вони були сині, світлі, широкі, наче небо, і вона дивилася не в яму, а вгору, в небо. Всі навколо плакали, горювали, а вона стояла смирно і спокійно, наче проводила його у відрядження. Того дощового дня скорбота витала в повітрі, все навколо було просякнуте горем, а я стояв і витріщався на неї. Дивно, правда? З того дня я почав активно спілкуватися з нею. Захопився нею. Шалено захопився, так сильно, що ні про що інше не міг і думати. Вона була особливою дівчиною – така ніжна, витончена, нехитра та дуже гарна. Тоді ми з Еріком були на ножах: ненавиділи один одного, суперничали, з'ясовували, хто з нас крутіший. Не дивно, що як тільки Адлер побачив поряд зі мною Лору, то тут же почав усіма правдами і неправдами домагатися її уваги. Йому вдалося спокусити її та запудрити мізки настільки, що вона навіть погодилася вийти за нього заміж. Він просто диявол у чоловічій подобі.

Тіна мимоволі опустила очі, приховавши слези довгими віями, а коли знову підняла їх на Маркуса, той побачив у її зелених очах розчарування – вона ледве стримувала свої емоції.

– Якщо ти думаєш, що він хотів одружитися з Лорою через кохання, то ти помиляєшся. Ми зробили це наспір. Для того, щоб виграти парі, Лора обов'язково мала стати дружиною одного з нас. Я схаменувся, коли Лора розповіла мені про свої почуття до Еріка, і вирішив поговорити з ним, щоб захистити її. Сказав йому, що відмовляюся від парі, визнаю поразку, аби він не одружився з нею. Але Ерік відповів, що має намір довести все до кінця і виграти парі чесно.

– І чим же закінчилася ця жорстока гра? – з жахом вигукнула Тіна.

Маркус знизав плечима і прошепотів безбарвним голосом:

– Лора наклала на себе руки.

Тіна схопилася за голову і простогнала:

– Боже мій!

Сльози виступили на її очах, вона не знала, як заспокоїтись. Не сказавши більше ні слова, вона кинулася бігти геть із єдиною метою врятуватися від кошмару, в якому опинилася.