Без почуттів - Ольга Джокер

- Я саме хотів забрати. Дякую, Дар'я.

Щоб не розридатися на слух, до крові кусаю губу. Світ руйнується на очах. Плани, прагнення і мрії перетворюються на вигоріле поле, сповнене попелу.

- Вийдіть, - сипло прошу.

До плеча притискається міцна рука. Пальці впиваються в шкіру. Мені огидно до нудоти.

- Ти добре впоралася, Даш. Розумниця, - втішає Олег В'ячеславович. - Повір, іншого варіанта для вас просто не існувало. Мій син занадто самовпевнений і поривчастий. Це зараз він обіцяє золоті гори, а потім так само швидко охолоне і піде далі. Якщо треба - по головах. Моя порода.

- Вітаю.

Вийдіть. Нахрін. З мого життя!

- Ну-ну, легше. Так буває... Я дав обіцянку Ользі, що зроблю все можливе, щоб ні тебе, ні Ксенії - і близько не було поруч із нашою сім'єю. А можливості, як ти розумієш, у мене необмежені.