Міжконтинентальний вузол - Юліан Семенов
За вікнами сіяв дрібний дощ; узялися бульбашками калюжі; холодне світло неонових реклам мертвотно віддзеркалювалося на мокрому асфальті.
— Ваша преса не розуміє Америки, — так само сумно заговорив Зелл. — Ви зовсім не маєте жалості, звичайної людської жалості. Ви не хочете зрозуміти, що люди, які готували передвиборну програму Рейгана, заздалегідь заклали гроші и ракетний космічний комплекс, він нічого не може з цим вдіяти. Річ у тому, що авторитет президента Сполучених Штатів бодай трохи стримав скажених, а їх у моїй країні дуже багато, ви навіть не уявляєте, скільки їх, містер Степанов. Рейган — у нинішній вибухонебезпечній ситуації, — особливо після першого раунду переговорів, — не найгірший варіант; в його штабі є помірковані політики.
— Ну, ну, — посміхнувся Степанов. — Гадаєте, він змінив свою думку про «пекельне кодло»?
— Робіть скидку на те, що він актор… Емоції і таке інше… Але запам'ятайте: після того як прийшов Горбачов, він більше жодного разу не дозволяв собі таких висловлювань… Зрештою під час зустрічі в листопаді він намагався зробити все, що міг… Нинішні переговори — це наслідок в якійсь, звичайно, мірі того враження, яке справив на нього ваш лідер…
… Подзвонили з місії США, запросили Зелла подивитися матеріал, який одержали по супутнику: виступ державного секретаря Шульца про початок припиненого раунду переговорів; Зелл сказав, що він не сам, а з російським колегою; продиктував ім’я й прізвище, повернувся до столика:
— Зараз дадуть відповідь, комп'ютерна довідка в них працює чудово.
Відповіли справді швидко: «будемо раді російському гостеві».
… Охоронники місії — всі до одного філіппінці чи таїландці, до ладу не розбереш — показали, де треба запаркувати машину; у приймальні Зелла й Степанова зустрів вступник постійного представника, провів до кінозалу:
— Мабуть, мова піде про нову зустріч двох лідерів, тепер уже в Штатах, — сказав він, по-дружньому приглядаючись до Степанова. — Ми з великим оптимізмом вислухали Шульца, він був дуже стриманий.
А як ставиться до такої можливості воєнно-промисловий комплекс, подумав Степанов. Або ЦРУ? Для них зустріч у Женеві була не подарунком… А тепер ці переговори… Як же вони там?
Після перегляду піднялися на третій поверх, в їдальню представництва; прийшов шеф місії, щоб засвідчити гною повагу, в сорочці, рукава закачані, наче в техніка по ремонту автомобілів, веселий і доброзичливий; добре було б якось поснідати разом, буду радий, якщо подзвоните…
Зелл продиктував телефон «Епсома», зауваживши при ньому:
— Сподіваюся, снідатимемо не в цій казармі?
Американський представник знову всміхнувся:
— Тут роблять чудовий омлет, не гнівіть бога, Дрю! А поїхати в місто я зараз не можу; ми дуже-дуже чекаємо новин з Білого дому; від того, як тепер тут підуть переговори про ракетний потенціал, залежить майбутнє. Як думаєте, містер Степанов, Кремль готовий до серйозного діалогу, коли ваш лідер прилетить у Штати?
— Гадаєте, я відповім «ні»? — зітхнув Степанов. — Тут, у Женеві, в Палаці Націй, після того, як поїхав Геббельс, наш Литвинов проголосив концепцію діалогу… Н усіма… Крім нацистів, звичайно… П'ятдесят один рік тому… Ви ставитесь до політики, як економісти, тоді як ми схильні звертатися й до тих позицій, які створила історія. І мені здається, що ваш економізм політики більше грішить пропагандистським ажіотажем, часом надмірно емоційним, ніж наша схильність до історичних ретроспектив. Її, певна річ, можна бездоказово ошельмувати, але виключити із серйозного дослідження об'єкта політики — неможливо.
— Ви оптиміст? — запитав американський представник; обличчя його справді було стомлене, особливо очі.
— Так, — відповів Степанов. — А в Штатах багато оптимістів?
— Це вже емоції, — відповів Зелл. — Усе те, що не піддається підрахунку, — емоційне. Принаймні мене не здивує, коли в нас дома буде вжито щось таке, що стане на перешкоді оптимізму. — Він обернувся до представника. — Хіба не так?
Той зітхнув, поплескав його по плечу й підвівся:
— Но коммент, Дрю, но коммент. Вибачте, я мушу йти до себе.
Втіха у вільній творчості — II
Із Стівом Грінбергом, голлівудським продюсером, Юджина Кузані зв'язували роки дружби; він був вдячний йому за те, що той ще сімнадцять років тому фінансував його політ у В'єтнам, хоч сам був переконаний — потрібно допомогти Сайгону в його боротьбі проти ханойського тоталітаризму. Він же через три роки — запустив картину Юджина Кузані про палестинців на території, окупованій Ізраїлем.
Кузані тоді сумно пожартував:
— Стів, а я не пущу вас по миру? Ізраїльські лобі не простять відступництва, а я маю намір підтримувати палестинців…
Стів Грінберг знизав плечима:
— Я не знав, що ви расист…
Кузані здивувався:
— Можете звинувачувати мене в чому завгодно, тільки не в расизмі…
— Я американець, Юджин, я не відділяю своєї долі від долі Америки. Я протестант, на відміну від моїх предків. Я не вважаю Ізраїль своєю другою батьківщиною. Як консерватор, патріот цієї країни, я вважаю доктрину Вашінгтона на Близькому Сході дуже ризикованою. Так що не пов'язуйте мене з ізраїльським лобі, ображусь.
— Глядіть, я попередив… На вас потім можуть сильно тиснути дуже впливові люди.
— Ну й прекрасно. Погано, коли не помічають. Якщо тиснуть, значить, тебе визнали, можливий діалог, щ не вже бізнес, що й треба було довести. Знаєте, є смішний анекдот, коли два інваліди війни, почепивши на груди плакатики, схожі на ті, що в наших безумних пікетників, пішли в благодійні товариства просити грошової допомоги. На грудях одного було написано: «Я американець, син фермера, втратив на війні слух», а другий потрясав плакатиком: «Я — іудей, син рабина, мені на війні відібрало мову». Допомагали, звичайно, синові фермера, істинному американцеві; хтось із жалісливих сказав єврею: «Навіщо ви пишете про віросповідання? Вам же не будуть так допомагати, як протестантові, замініть плакатик». Тоді син фермера, який втратив на війні слух, сказав іудею, якому на війні відібрало мову: «Вони нас учать комерції, Симон, як тобі це подобається?!»
— Смішно, — озвався Кузані, — тільки я не зрозумів, до чого ви мені про це розповіли?
— До того, що я посилаю в Єрусалим другу знімальну і руну, яка робитиме фільм прямо протилежний вашому…
… Коли Юджин Кузані прийшов до Грінберга з ідеєю
