Міжконтинентальний вузол - Юліан Семенов

Запитання: Хто підібрав цей тайник?

Пеньковський: Іноземні розвідки.

Запитання: А конкретно?

Пеньковський: З інструктажу я зрозумів, — особливо з прізвищ людей, яким мав дзвонити, — що в цьому було зацікавлене американське посольство і що цей тайник мали забезпечувати представники американського посольства в Москві.

Запитання: Про які ще можливі зв'язки йшла мова в Лондоні?

Пеньковський: В Лондоні йшла мова про підтримання зв'язку через жінку на ім'я Анна. Її прізвище я взнав уже після арешту: Анна Чізхолм, дружина другого секретаря англійського посольства в Москві.

Запитання: Які умови зв'язку з Анною запропонували вам розвідники?

Пеньковський: Мені було запропоновано зустрічатися; з нею в умовлений день. Такими днями були кожна п'ятниця визначених місяців о тринадцятій годині на Арбаті, район антикварного магазину, і кожна субота інших умовлених місяців о шістнадцятій годині на Цвєтному бульварі, де Анна завжди гуляла з дітьми. Коли виникала нагальна потреба, я мусив з'являтись у цей час у названому районі, не підходячи до Анни. Анна, побачивши мене, мала йти за мною на відстані, а я із своєї ініціативи повинен був знайти місце, щоб передати їй матеріали. Для цього я вибирав здебільшого під'їзди будинків у провулках, прилеглих до Арбату чи до Цветного бульвару. Я йшов метрів за тридцять попереду Анни, так, щоб вона могла мене бачити, заходив у той чи інший під'їзд і передавав матеріали Анні Чізхолм, яка заходила туди слідом за мною, або одержував від неї.

Сергієнко відкинувся на спинку крісла, його гострий, аналітичний розум реагував на слово, наче ехолот, що фіксує підводні течії, приховані в океанських глибинах.

У Пеньковського був радіозв'язок, подумав він; постійні контакти з Гревіллом Вінном по роботі в Держкомітеті координації наукових робіт, виїзди за кордон, можливість зустрічей з розвідниками на прийомах у посольствах… Навіщо його треба було засвічувати зустрічами з Анною Чізхолм на бульварі?

Мабуть, наші контрагенти ніколи не розігрують одну карту. Вони мають запасний варіант, напевне, у них тоді з'явився запасний варіант, яким вони, очевидно, дорожили більше, ніж Пеньковський… Добре, заперечив він собі, а якщо керівництво квапило їх? Підганяло? Вимагало щоденної інформації? Адже Пеньковський мав виходити на святая святих, на вищі державні секрети… А коли це так, то кожна завербована ними людина заздалегідь приречена на провал? Отже, вони зовсім не цінують своєї агентури? Також не в'яжеться, заперечив він сам собі. Люди вони прагматичні, рахують кожен цент. Пеньковський — не цент. Це був великий капітал, дуже великий. Чому вони так до нього поставились? Хоч прагматизм насамперед передбачає міркування про власну вигоду: якщо я «ікс», котрий тримає на зв'язку чиновника такого рівня, як Пеньковський, постачає Ленглі, а значить, і Білий дім практично щоденною інформацією з Москви, про мене говорять як про видатного спеціаліста розвідки. Звідси — підвищення в кар'єрі, авторитет у товаристві, можливість виходу на нові рубежі в ієрархічному апараті ЦРУ. Отже, агент — певний щабель у службовій кар'єрі?

Сергієнко взяв сигару, посміхнувся; тобі шкода бідолашних агентів, подумав він, живуть без радості, постійно охоплені виснажливим страхом неминучого провалу; актор, який відпрацював на сцені два акти, не дуже-то й довго, сидить у своїй гримерній, зовсім знесилений, весь спітнілий, а тут доводиться грати двадцять чотири години на добу, кожну хвилину; та де там, кожну секунду; в усьому й скрізь тотальна, що роздирає душу, підконтрольність; це робить агента справжньою руїною, неврастеніком, тяжко хворою людиною…

Ні, подумав Сергієнко, мені не шкода агента, хоч я і вважаю його найнещаснішою людиною на землі: кожен вибирає свій шлях у житті; людина, яка посміла образитися на Батьківщину за те, що їй не дали нового чину чи обійшли нагородою, і стала через це на шлях зради, — яка вже тут жалість?

Невже, одержавши від Пеньковського імена, відомості, характеристики, які цікавили Лондон і Ленглі, вони перестали його щадити? Чи замислили нову операцію, розплатившись ним, Олегом Володимировичем?

Сергієнко відклав сигару й знову став читати…

Запитання: Хто з представників іноземних розвідок, крім п'яти чоловік, яких ви назвали, зустрічався з вами під час вашого другого приїзду в Лондон?

Пеньковський: Під час другого приїзду в Лондон на другій чи третій зустрічі я побачив англійця, не відомого мені раніше, він знав трохи російську мову і був, як мені здається, судячи з того, як зверталися до нього розвідники, керівником однієї з секцій англійської розвідки. Розмову він вів зі мною конкретніше, цікавився, як я живу, працюю, моїми побутовими умовами, настроєм, моїм станом здоров'я, членами моєї сім'ї, можливостями подальшої роботи в Радянському Союзі. На закінчення він побажав мені успіхів у роботі.

Запитання: Яке завдання ви одержали від іноземних розвідників тоді, коли розмовляли з ними?

Пеньковський: Незважаючи на те що я вже передав їм багато матеріалів і фотозвітів, я дістав завдання й далі фотографувати ці документи, бо вони становлять інтерес. Крім того, мені веліли частіше зустрічатися зі своїми товаришами — військовослужбовцями, цікавитися питаннями воєнного характеру…

Запитання: Як було обумовлено подальший зв'язок з розвідниками після вашого від'їзду з Лондона?

Пеньковський: По-перше, було запропоновано односторонній радіозв'язок. По-друге, було сказано, що пан Вінн поїде на французьку промислову виставку, яка відбудеться в Москві у серпні 1961 року, не пригадую точно, здається, наприкінці серпня. Ось ці два канали, і третій канал — Анна Чізхолм.

Запитання: Чи передавали ви щось через Вінна іноземним розвідникам цього разу?

Пеньковський: Я двічі передавав пакети через Вінна. II них були: лист, експоновані фотоплівки, зламаний фота парат «Мінокс». Од Вінна я двічі одержував фотоплівку для фотоапарата «Мінокс», мені також передали новий фотоапарат замість поламаного, коробку від цукерок Драже», в якій я мав передати матеріали шпигунського характеру.

Запитання: Уточніть, які вказівки були про умови зв’язку за допомогою коробки цукерок?

Пеньковський: У цю коробку я мав покласти відповідні матеріали чи плівку й о шістнадцятій годині з'явитися на Цветной бульвар будь-якого дня, крім дощової погоди. Підійшовши до дітей Анни, звернути увагу на дитину (а їх у Анни було троє), зробити такий жест любові до дітей — дати дитині коробку цукерок. Шоколадні передавати не радили, бо вони ж дорогі й на це могли звернути увагу перехожі.

Запитання: Ви виконали вказівку іноземних розвідок про передачу відомостей через Анну Чізхолм?

Пеньковський: Так, цю вказівку я виконав, я передав їй коробку цукерок з чотирма фотоплівками, на яких сфотографував чотири звіти Державного комітету по КНІР.

Запитання: Розкажіть, за яких обставин ви передали коробку?

Пеньковський: