Гарячий незнайомець - Аріна Вільде
Вранці я прокидаюся одна. Не відразу згадую про те, що ще кілька годин тому поруч зі мною в одному ліжку спав чоловік. І це був не Юра. За дверима чути голоси моїх рідних і якийсь шум, я швидко встаю з ліжка і йду в бік гардеробної. Тіло все ще ниє від ласк Андрія і як би я не хотіла зізнаватися – проведена з ним ніч була прекрасна. Він незаеречно хороший коханець.
Я відкриваю двері гардеробної, роблю крок і застиваю. Посеред тісного приміщення кілька величезних валіз, які явно не належать мені. Що за чортівня? Я штовхаю ногою одну з них, швидко натягую на себе перші-ліпші спортивні штани і футболку, і вилітаю з кімнати саме в той момент, коли мій батько і Андрій про щось мило воркують, зав'язуючи шнурки на черевиках.
- Ти ще тут? – я схрещую руки на грудях і сканую його поглядом. Андрій навіть не повертає голову в мою сторону. Ніби мене немає. Або ж я його чимось образила. Ні, ну треба ж!
- Доню, ми з твоїм хлопцем спробуємо знайти хоча б один працюючий супермаркет. Електрики все ще немає, але завірюха заспокоїлася. Сподіваюся, машину вдасться відкопати. Ех, хоча б до півночі все полагодили, який Новий рік без привітання президента, га? – настрій тата зашкалює. Я починаю підозрювати, що ворог, який пробрався в мою квартиру, вже встиг зачарувати не тільки бабусю.
- Добре. І тат, я не буду проти, якщо ти десь у заметі загубиш мого молодого чоловіка.
- Не хвилюйся, котику, дорогу до цього будинку я тепер можу знайти навіть із закритими очима, - нарешті звертає на мене увагу Містер Санта і виходить за поріг. А я мрію щоб і ноги його тут більше не було.
З його відходом мені відразу ж стає так легко дихати, немов до цієї хвилини з кімнати хтось відкачував кисень, а потім взяв і відкрив вікно на вулицю.
- Ну, нарешті вони пішли і ми можемо спокійно поговорити, - з кухні з'явилася мама і, витерши руки в фартух, тягне мене в кімнату. Бабуся, звичайно ж, слідом. – Розповідай. Все. Хто він, як познайомилися, які у вас плани, а головне –де Юра?
Ми влаштовуємося на ліжку і дві пари очей дивляться на мене з цікавістю. А я...я навіть не знаю що відповісти.
- Юра... я зрозуміла, що ми не підходимо один одному. А з Андрієм, ну, ми познайомилися кілька місяців тому, просто спілкувалися, а потім несподівано вирішили, що хочемо чогось більшого ніж просто дружба, - починаю брехати, тому що не хочу засмучувати матір. Вона дуже переживає за моє жіноче щастя і за те, що я досі не одружена.
- Ох, Настуся, він такий чудовий! І красень, і чемний, і відразу видно – працьовитий.А татові твоєму то як сподобався! - плескає в долоні бабуся. - Всі вуха вже продзижчав, який у нас зять буде хороший!
- Ба, мам, ви це ... не поспішайте з такими серйозними заявами. Ми тільки-тільки почали зустрічатися, хто знає що буде через тиждень.
- Не треба так песимістично налаштовуватися, все буде добре, ти у нас он яка красуня, - мама обіймає мене і цілує в лоб, я ж відчуваю себе маленькою дівчинкою і нерозумно посміхаюся, намагаючись приховати за цією посмішкою біль. Тому що варто тільки згадати про Юру, у серці коле голками, а на очах виступають сльози. Не так вже й просто за один день перекреслений півроку.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно