Наречені на свята - Лана Кохана

Захар встав із ліжка й сів на підлогу по інший бік від мене.

— Ми всі лажаємо, Тимку.

Я очікував продовження. Воно мало б бути за інтонацією, за тим, як безмовно розтулялися й стулялися Захарові губи. Він підбирав найкращі слова. Але зрештою сказав ті, які знайшов:

— Але бачиш, у чому фішка справжніх почуттів… вони не минуть, якщо ти оступишся… чи якщо з тобою щось буде не так.

Те, як багато було самого Захара в цих словах, латало й ранило водночас.

— З тобою все так, — пошепки озвалася до нього Злата, притулившись до мене з другого боку.

Я теж стис братове плече.

— Будь чесним із собою, Тимку. — Захар накрив мою руку своєю. — З Лізою теж. Якщо ти кохаєш її, дай їй про це знати.

Ми сиділи так, до купки, ще якийсь час. І щохвилини рішучість у мені міцнішала.

— У когось із вас є файний конверт і гелева ручка? — зрештою порушив ідилію я.