Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко

стереотипних уявлень, наприклад, про демократію, чи прогрес людства, хибність яких не дає змоги виявити справжні причини явищ); тактика змішування принципів з їхніми представниками (занепад традиційних інститутів стався внаслідок виродження їх представників, отже через змішування принципів з людьми); тактика узурпуючого проникнення (чужі сили, проникаючи в організацію, створюють таємний ґрунт для скандалів, внаслідок чого спрямовують увесь рух в абсолютно протилежному напрямку, а його мету викривлюють до цінностей, протилежних тим, які були притаманні рухові з самого початку) [451. 10–13].

Одним з негативних явищ, яке побіжно торкається язичницького руху, на мою думку, є й неправильна термінологія, що зміщує поняття Рідної Віри до маргінесу. Наприклад, визначення етнорелігійного руху як “неоязичництво”. Через таке неточне визначення сутності релігії часто стаються непорозуміння, як у науковій літературі, так і серед журналістів ЗМІ. Наприклад, автори довідника “Нові релігійні течії в Україні” [158. 17] помилково віднесли до неорелігій і автохтонне українське язичництво – Рідну Віру, яка насправді є традиційною конфесією і ні до яких класифікаційних груп Нью Ейджу не належить. Однією з причин такого класифікаційного нонсенсу стала хибна термінологія – нове (власне, чергове) відродження етнічних релігій отримало назву “неоязичництво”.

Цей термін не влаштовує і самих рідновірів-язичників через префікс “нео”, бо саме по собі таке сполучення є алогізмом, хоча б тому, що за такого називання Рідна Віра виглядає не тотожною, а навіть протилежною традиційному язичництву. Тому рідновіри-язичники вважають, що термін “неоязичництво” є юридично некоректним, оскільки позбавляє їх спадкоємних прав на етнічність, автохтонність, традиційність їхньої конфесії.

Про це свідчить і твердження згаданих авторів, коли вони описують риси, притаманні НРТ: “безденомінаційність, універсалізм, поліконфесійність, синкретизм, мобільність, денаціоналізаційність (за винятком неоязичництва)” – (курсив мій – Г. Л.) [158. 25, 55]. Цей виняток якраз і свідчить, що явище Рідної Віри не тільки іншого ґатунку, але прямо протилежне НРТ. Виникає питання: чи автори цього не розуміють, чи роблять цілеспрямовану дію для формування заздалегідь заданого стереотипу? Рідна Віра зовсім не належить до “нових” релігій і має іншу мету.

Кабінетними вигадками сучасних релігієзнавців також є “ладовіри” “ягновіри” та ін., які до Рідної Віри не мають ніякого відношення, та й окремої конфесії вони не становлять [158. 20]. Ці назви з’явились на початку 90-х років як умоглядні новотвори окремих письменників (О. Шокала, В. Рубана), і в рідновірському русі не прижилися. Оскільки релігієзнавцям хотілося якомога ширше охопити всю різноманітність рідновірських течій, ці відомості, разом з іншими, потрапили до “Релігієзнавчого словника” [378. 176]. І далі вони поширюються з книжки в книжку, бо науковцям легше взяти готове академічне видання, ніж дістати оригінальне джерело: віровчення рідновірських конфесій. Ці назви з’являються і в підручниках релігієзнавства, однак за 15 років ці новотвори так і залишилися мертвонародженими.

Найбільш негативною тенденцією в рідновірському русі є намагання латентних структур спрямувати цей рух до різних сурогатних форм, щоб перешкодити їхньому природному розвитку. Такими є інглінги, “анастасійці”, “вєдісти”, рідновіри-монотеїсти та ін., далеких від витокового арійського політеїзму чи слов’янського пантеїзму.

З цією метою вони використовують різні форми залучення окремих осіб на створення різноманітних груп, фінансують нові “віровчення”, привласнюють ідею відродження етнічної релігії, створюють засоби інформації, запозичуючи вже існуючі назви громад, заголовки книжок і статей язичницьких авторів, щоб тим самим дезорієнтувати і розпорошити й без того незначні сили патріотів-націоналістів. Відбувається цілеспрямована підміна витокових ідей Рідної Віри, з’являються новітні лжепророки, “першоволхви” і “патріархи всія України-Руси” (Арій, Патер Дий та ін.). Наприклад, поширена спекуляція назвами “Коло Свароже”, “Православ’я”, “православні рідновіри”. Такі легковажні “активісти” без усяких наукових підстав беруться реформувати язичницький календар, підставляючи свої власні назви, а іноді й дати, тим самим дискредитуючи саму ідею відродження астрономічного рідновірського календаря. За давніх часів календар належав до сфери сакрального і втручатися в нього не мав права ніхто, крім спеціально призначених жерців.

До таких рухів, які певною мірою дискредитують відродження Рідної Віри в Україні, на мою думку, належать: РУНвіра (віра Лева Силенка, монотеїстична неорелігія); СРУВ (Собор рідної української віри, монотеїстична течія Олега Безверхого); писання так званого “верховного патріарха всієї України” Арія; так само й “Родове Вогнище православної віри” (що “запозичило” назву “православ’я” в Київської та Полтавської громад Українських Язичників). Ці угрупування займаються різного роду психотехніками, гіпнотичним навіюванням, медитаціями та нашвидкуруч створеними власними “бойовими мистецтвами”. Такі деструктивні утворення цілеспрямовано вносять розбрат, плутанину і дезорієнтацію в середовище рідновірів та дезинформацію в інформаційний простір. Отже, тут задіяні вказані ще Ю. Еволою тактики підміни традиційних цінностей. Рідновірам слід мати воістину залізну стійкість і проникливий розум, щоб розпізнавати ознаки псевдорелігії та її носіїв-підбурювачів.

Нині на стадії трансформації перебуває, так званий, ФУР (Форум Українських Рідновірів), спочатку сформований з рунвістів та окремих язичників, що були вигнані з ОРУ за порушення морально-етичних норм. Ця структура за аналогією до Родового Слов’янського Віча, поміняла свою назву на “Віче Українських Рідновірів”, дала правильну оцінку окремим своїм членам і взяла курс на об’єднання зусиль з ОРУ. Вірогідно, заслуга в цьому належить молодіжній громаді Товариство оріїв “Перунова рать” та її лідерам Будимиру Бабичу і Божедару Марчуку. Отже, паралельно з хаотичним розмаїттям язичницьких конфесій, навіть незважаючи на інформаційну блокаду, все ж таки відбувається природне вияскравлення лідерів рідновірського руху та їх нова структуризація.

Об’єднання Рідновірів України (ОРУ) як “традиційна конфесія-спадкоємиця релігії Київської Русі” (що зазначено в її Статуті) та Віче Українських Рідновірів (ВУР) відмежовуються від лжеязичницьких організацій та течій і вважають, що їх засновники скеровані на цілеспрямоване руйнування єдності рідновірського руху. Дійсно, ці суперечки створюють негативний імідж Рідній Вірі, дискредитують її, бо пересічні громадяни не хочуть розбиратися, “хто правий, хто винуватий” і “чому розпалася РУНвіра”. Саме ця недоречна назва, на жаль, приліпилася і поширилася на всіх рідновірів, які не мають нічого спільною з Рунвірою.

Отже, на сучасному етапі ледь накреслилась тенденція до структуризації рідновірських громад за якісним принципом, спрямована на пошуки форм співпраці між дійсними рідновірами та рунвістами. Головним критерієм стали морально-етичні якості лідерів та їхня здатність до взаєморозуміння. Так, спільно з Об’єднанням Рідновірів України, представники Віча українських рідновірів, Козацької Сотні імені князя Святослава, Звичаєвого козацтва України та деяких інших язичницьких громад м. Києва провели спільне богослужіння – Тризну по Великому князю Київському Святославу Ігоровичу біля його пам’ятника, який освятили за рідновірських звичаєм. Накреслено ще ряд інших духовно-культурних заходів, у тому числі, ведеться й планомірна робота щодо вимог про надання рідновірам земельної ділянки для будівництва храму Рідних Богів, що просувається з великими труднощами через цілий ряд згаданих у цій праці причин. 24 серпня 2005 р. здійснено урочисту Ходу “За Рідну Віру” та Мітинг біля пам’ятника Великому