Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

Анжеліка скоса поглядала на новоспечену дружину сина. Дівчина виглядала пригніченою та розгубленою. Ліниво колупала виделкою в тарілці просто для того, щоб скоротати час, нічого не їла і мовчала. Ерік же, навпаки, тримався впевнено і холоднокровно, наче спонтанне одруження для нього звичайна справа. Присутність Олександра за столом змушувала Анжеліку триматися у межах пристойності. Тим не менш, нестримне бажання влаштувати гучний скандал і необхідність як слід відчитати сина за дурість розбурхували душу.

Атмосфера за столом ставала напруженою, це відчували всі. Невідомо, чим могла закінчитися їхня вечеря, якби Олександр не взяв на себе роль гостинного батька.

– Вітаю! Це чудова новина, – щиро зрадів Олександр. – Ви навіть не уявляєте, наскільки я щасливий.

Його обличчя висвітлила посмішка. Він підняв свій келих і промовив:

– Коли я одружився, мій батько посадив мене навпроти себе і сказав: «Ти ж розумієш, що відтепер сім'я для тебе має бути понад усе». Я тоді смутно розумів, про що він говорив зі мною цілу годину, пояснюючи всі тонкощі сімейного життя. Але коли він вимагав онука, я не змусив себе довго просити і виконав його прохання.

Добросерді слова Олександра викликали в Анжеліки нервове озноб, думка про онука не на жарт стривожила її. "Не приведи Господь, ця "дворняжка" вагітна від Еріка", – похмуро подумала вона, спостерігаючи за Тіною.

Схоже, дівчина теж була в захваті від натяків Олександра. Вона відвела погляд і потупилася. Губи Еріка торкнулася дивна усмішка – лагідна і навіть ніжна. Його погляд був теплим і трохи глузливим. Анжеліка помітила, що між ними існує певна напруга. Молодята поводилися один з одним холодно, відсторонено і майже не розмовляли.

– Чим обумовлений такий поспіх з одруженням? – спитала Анжеліка у сина, змірявши його суворим поглядом.

Ерік уважно глянув на матір і посміхнувся.

– Звичайно, моєю любов'ю до Тіни. Ніколи не думав, що зможу закохатися до божевілля, і завжди сміявся з слова «любов», але настав день – і це сталося.

Анжеліка зрозуміла, що Ерік знущається з неї. Хоче провчити. Їй було добре відомо про його любов до Лори. Вона пам'ятала його закоханий погляд і очі, що світилися ніжністю. Тоді син настільки зациклився на сором'язливій американці, що хотів неодмінно одружитися з нею, але не встиг. Звичайно ж, Анжеліка була проти шлюбу і зробила все можливе, щоб відмовити сина від необдуманого кроку.

На цей раз Ерік просто поставив її перед фактом. Одружившись з Тіною, він позбавив Анжеліку можливості у будь-який спосіб вплинути на ситуацію. Ось тільки видно, що Ерік не любив цю дівчину.

– Твоєї дружині дуже пощастило! Про таке кохання можна тільки мріяти, – їдко зазначила Анжеліка.

Вловивши прихований підтекст у словах Анжеліки і помітивши недобре примруження її очей, Тіна відчула себе незатишно не тільки в цьому розкішному будинку, а й у житті Еріка в цілому. Під пильним поглядом господині будинку Тіна турбувалася і не знала, куди подіти руки, що тремтять від хвилювання.

М'яко кажучи, Анжеліка була незадоволена новиною. Чого не скажеш про Олександра. Вона подивилася в його добрі очі і трохи заспокоювалася. Схоже, він чудово розумів, що мати і син щойно оголосили один одному війну. Тому він підбадьорливо усміхнувся Тіні.

– А ви вже вирішили, де житимете? – Запитав Олександр у Еріка.

– Ще ні.

– Тоді пропоную вам оселитися у родинному особняку Адлерів. Будинок давно чекає на свого молодого господаря.

Ерік коротко кивнув, погоджуючись, і сприйняв широкий жест Олександра дуже стримано. Натомість Анжеліка засяяла від щастя. Її заповітна мрія сьогодні здійснилася: нарешті її син стане господарем особняка. Можливо, Ерік просто не зрозумів, що сталося. По суті, Олександр зняв із себе корону і вручив її своєму синові.

Тіна хотіла усамітнитися хоч ненадовго, тож пішла шукати дамську кімнату. Залишившись на самоті, вона перевела дух і провела по обличчю долонею. У голові панувала паніка. Не в змозі впоратися з тремтячими руками, вона відкрила кран і засунула їх під холодну воду. Втомлено прикривши повіки, вона задумалася. В її душі настала зима – холодно й самотньо, а хитка грань між реальним світом та кошмарами, які їй снилися ночами, давно розмита. Її серце наче скам'яніло і вкрилося кригою. Цей холодний камінь усередині був постійним нагадуванням того, як сильно вона помилилася в Еріку.

Раптом Тіні здалося дуже важливим згадати хоч одну мить, коли Адлер дивився на неї закоханим поглядом. Знайти хоч маленький натяк на те, що вона йому не байдужа. Але пам'ять не видала нічого, окрім жарких обіймів, поцілунків та порожніх слів. Короткочасна божевільна пристрасть один до одного – і нічого більше. А коли ця пристрасть охолола, утворилася величезна прірва між зовсім несумісними людьми.

До появи в її житті Еріка було безліч проблем, які вона стійко долала, щоразу знаходячи в собі сили, щоб боротися і виживати. Тіна не соромилася брехати, маніпулювати, лицемірити, робила речі, за які тепер їй було соромно. Раніше вона вважала себе сильною, здатною впоратися з будь-якими складнощами. Навчилася ігнорувати моральність та забула слово «порядність». З недавніх пір з'явилася совість і душа. І ця сама душа страждала.

Сам того не відаючи, Адлер змусив її багато чого переосмислити і зробити переоцінку своїх цінностей. Після того фортеля, що викинув Ерік, хитрістю зробивши своєю дружиною, вона найбільше у світі мріяла набути свободу, незалежність і рівновагу настільки, наскільки це взагалі було можливо в ситуації, що склалася.